Роздум 3: Суспільство

'Whose life is it? Get it? See it? Feel it? Eat it?'

- Slipknot, 'People = Sh*t'

Після того як Карась потрапив в місце зосередження людських доль, йому все більше ставало цікаво розглядати тих, хто волею випадку опинявся у нього на шляху. Столиця нагадувала мутанту теж саме, чорнобильське болото, з якого йому пощастило вирватися, лише трохи прикрашене новорічними гірляндами і блимаючими вивісками різноманітних кав'ярень та лакшері-бутиків. Ну, а ті, хто оточував мутанта зараз, пропливали повз нього, немов ті порожні, пивні бляшанки, вивернуті на вулиці величезним сміттєвозом з німбом над кабіною водія.

Цікаво було поспостерігати, як плавно змінювався загальний фон навколо анархо-туриста, коли він все далі віддалявся від центру столиці, ближче в сторону спальних районів. Майже непомітно ледача балаканина про відпочинок з чоловіком на закордонних курортах змінювали історії про улюблені лосини, тріснуті після невдалої спроби сісти на п'яний шпагат.

Велике місто - здоровенний вокзал, де лише невелика групка людей, покірно тягне за собою свій хрест у вигляді дорожніх валіз із зображенням Ейфелевої вежі, заспокоюючи себе уявними надіями на швидку втечу звідси в більш тепліші, і менш смердючіщі місця.

Решта ж назавжди прилипла до пластмасових сидінь залу очікування, ввібравши в себе традиції, колорит і навіть кухню тутешніх, привокзальних закладів громадського харчування. Тепер життя цих Хомо Сапієнс спростилося до неможливого. Простягнута рука давала можливість не відчувати себе голодним. Ну, а мокрі очі, кажуть, теж непоганий аргумент у перемовинах щодо отримання заповітного зілля на хрестик.

Висновок? Жити можна.