Карантин на двох

Епілог

День 565 від початку карантину

**«ДОСЛІДНИЦЬКИЙ ЦЕНТР «ЕРА-9»**

**Спільна наукова місія Конфедерації і Альянсу**

**Керівники: д-р В. Сольт — Д. Кейн, координатор»**

Нова табличка виглядала свіжо і добре.

Верна стояла перед нею і думала, що рік тому вона стояла тут сама і читала нотатки Ганні Лор. Тепер — не сама.

— Ти читаєш табличку вже сім хвилин, — сказав Дар за її спиною.

— Думаю.

— Про що?

— Про те, що «Д. Кейн, координатор» виглядає добре.

— Чому?

— Тому що ти є. — Вона нарешті відвернулась від таблички. — «Д. Кейн, координатор» — означає, що ти є.

Він дивився на неї.

— Ти рідко кажеш такі речі, — сказав він.

— Зазвичай ти і так знаєш.

— Але кажеш.

— Коли варто.

Вони пішли всередину. У камбузі ті самі шахи, рахунок двісті двадцять чотири до двохсот двадцяти — майже рівний. Дев’ятка в лабораторії тихо пульсував, рівний темп, стабільний, надійний.

Ганні Лор готувала на кухні і сварилась із кавовою машиною.

— Ганні, — сказала Верна. — Третя кнопка зліва.

— Я знаю, де кнопка.

— Ти завжди натискаєш другу.

— Бо друга інтуїтивніша.

— Кавова машина не знає, що ти думаєш.

— Тоді кавова машина непотрібна.

Дар ставив чайник і не коментував. Верна сіла за стіл і відкрила нотатки. Кіт Ганні Зразок сидів на підвіконні технічного відсіку і дивився на зорю з нового широкого вікна.

О дев’ятнадцятій — сеанс зв’язку з Таєю. Тая виходила на зв’язок щотижня коротко, по справах: «Як Дев’ятка? Є нові дані? Тут є люди, що хочуть знати».

Сьогодні вона написала ще: *«Передайте Кейну: генерал Альянсу офіційно вийшов у відставку три дні тому. Процес проти «Програми» відкрито в обох системах. Не швидко — але є здвиг».*

Верна прочитала і передала Дарові.

Він читав. Кивнув.

— Не швидко, — сказав він.

— Але є.

— Тая страшна людина.

— Тая правильна людина, — повторила Верна те, що казала вже раз. — Просто з правильним набором навичок.

Ганні нарешті перемогла кавову машину і принесла три кружки — їй дві і собі одну. Вони сиділи за столом, рідко схожим на щось, що має назву, — просто двоє і ще одна людина за звичайним столом у камбузі, і за вікном зоря.

— Рівно рік, — сказала Ганні і підняла кружку.

— Рік, — погодилась Верна.

— Після карантину?— уточнила Ганні.

— До початку чогось іншого, — сказав Дар.

Ганні подивилась на нього. Потім на Верну.

— «Д. Кейн, координатор», — процитувала вона табличку. — Гарно звучить.

— Я теж так вважаю, — сказала Верна.

— «В. Сольт» стоїть першою.

— Хронологічно. Я тут раніше.

— На одну добу.

— Доба теж час.

Дар пив чай і не сперечався. Він навчився коли Верна говорить «теж» і «різниця є» — не сперечатись, бо вона завжди права по суті, навіть якщо форма здається дрібнотою.

О двадцять другій Ганні пішла до каюти. Кіт пішов з нею

Верна закрила нотатки.

— Дар.

— Що?

— Памʼятаєш той день, коли прийшов корабель Альянсу і я побігла до лабораторії і ти пішов за мною.

— Пам’ятаю.

— Ти тоді сказав «у мене є повноваження».

— Сказав.

— А я сказала «станція моя».

— «Моя», — підтвердив він.

— Тепер спільна.

— Так.

— Це гарно, — сказала вона.

Він дивився на неї.

— Верна

— Що?

— Ти сьогодні багато кажеш речей, що зазвичай не кажеш.

— Сьогодні гарний привід

— Що ще привід?

Вона подумала.

— Те, що ти тут. Що зорю видно нормально з вікна. Що Ганні прилетіла. Що Дев’ятка синтезує. — Вона говорила повільно, немов перераховувала факти. — Що трибунал позаду. Що «Програма» відкрита до слідства. Що мирні переговори є і станція є їх частиною.

— Багато приводів.

— Так, — погодилась вона. — І ще один.

— Який?

Вона дивилась на нього.

— Восьмий день карантину, — сказала вона. — Шоколадний квадрат на «кордоні». Без записки. Я тоді не сказала нічого. Зараз скажу.

— Що?

— Я тебе кохаю.

Він мовчав.

— Верна, — сказав він нарешті.

— Що?

— Двісті перший день. Ти сказала «так».

— Сказала.