19

День 200 (продовження). Верна

Вейр читав мою аргументацію хвилин пʼять.

Потім поклав аркуші на стіл і сказав:

— Запит консультанта Карта відхиляється. Підстав, визначених протоколом, немає. Данні є публічними і захищеними відповідно до конвенції про відкриті наукові результати.

Карт подивився на нього.

— Полковнику, є питання вищого рівня, які…

— Є протокол, — сказав Вейр. — Продовжуємо.

Карт замовчав.

Фая вийшла в коридор. Я пішла за нею  не навмисне, просто нам обом треба було вийти з кімнати. У коридорі вона зупинилась і спитала:

— Ви знали, що він спробує?

— Я знала, що хтось спробує. Не знала, хто. — Я подивилась на неї. — Ви знали про 009-А до прибуття сюди?

Фая помовчала.

— Я знала Ганні Лор, — сказала вона. — Ми навчались разом. Вона розповідала мені не офіційно, просто в розмові про зразок, що «зупинили за бюджетом». Я підозрювала, що «бюджет» не справжня причина. — Вона подивилась на мене. — Коли з’явилась ця комісія і потрібен незалежний медичний спостерігач я попросилась сама.

— Чому?

— Бо якщо результат є він повинен бути прозорим. — Вона говорила просто. — Я не герой і не реформатор. Я просто вважаю, що вакцина важливіша за інтереси людей, яким не вигідний мир.

Я дивилась на неї.

— Що вам потрібно від мене?

— Повний звіт для незалежного реєстру. Поза каналами обох командувань.

— Вже є.— сказала я.

Фая ледь помітно видихнула.

— Добре, — сказала вона. — Тоді моя справа — підтвердити результат офіційно. — Вона повернулась до лабораторії. — Майор Сольт. Ганні буде рада чути про Дев’ятку.

— Ви з нею зв’язуєтесь?

— Регулярно. Вона питала про «Еру-9» ще три місяці тому коли стало відомо, що сюди відправляють науковця. — Фая відкрила двері лабораторії. — Я передам, що він синтезує.

— Передайте: він чекав двох, — сказала я. — Це буде точніше.

Фая обернулась і подивилась на мене.

— Двох? — повторила вона.

— Умова виробництва нейтралізатора — два теплових джерела поруч. Ганні знала, але не могла виконати самотужки. Ми змогли.

Фая мовчала секунду.

— «Ми»…— повторила вона.

— Так.

— Капітан Кейн теж є частиною дослідження?

— Невід’ємною.

Вона дивилась на мене ще мить.

— Я передам Ганні точно.

***

Ввечері о дев’ятнадцятій комісія завершила першу частину перевірки і перейшла на свій корабель ночувати. Карт пішов останнім і не зупинявся ні на кому, але в дверях шлюзу зупинився і сказав:

— Майор Сольт. Дані, що ви зібрали, є власністю наукового фонду, підписантом якого є «Програма». Це юридичний факт.

— Це юридичне твердження, — відповіла я. — Факт предмет доведення. Документи у протоколі запиту. Через офіційний канал.

Він вийшов.

Дар закрив шлюз.

Ми стояли в коридорі «Ери-9» — знову двоє, знову тиша. Але тепер відчуття чогось іншого.

— Верна…— позвав він.

— Що?

— Завтра буде двісті перший день.

Я подивилась на нього.

— Знаю.

— Шлюзи відкриті.

— Знаю.

— Ви сказали мені «не хочу, щоб ви їхали» — о другій ночі, до комісії.

— Сказала.

— Це залишається в силі?

Я дивилась на нього — на його спокійне обличчя, де за двісті днів я вивчила кожну деталь. Де точка напруги в плечі. Як він тримає кружку. Коли пауза обмірковування, а коли очікування відповіді.

Зараз явно очікування.

— Залишається, — сказала я.

Він підійшов на крок ближче.

— Верна.

— Що?

— Я хочу зробити те, що мав зробити ще на сторожовому і не зробив, бо не мав права.

Він взяв моє обличчя в долоні обережно, без поспіху і поцілував мене.

Не на адреналіні, не в темряві лабораторії над синім свіченням — просто в коридорі «Ери-9», під звичайним освітленням, після двохсот днів.

Я відповіла.

Коли ми відступили, він сказав:

— Двісті перший день.

— Двісті перший, — підтвердила я. — Він ще не почався.

— Ще кілька годин.

Ми не говорили більше в той вечір нічого суттєвого. Просто залишались в камбузі він із кавою, я з чаєм, і за вікном та сама зоря. Але щось змінилось у якості тиші вона більше не була «мовчанням між діями». Вона просто була.