18

День 200. Дар

Комісія прибула о восьмій.

Він стояв у шлюзовому відсіку поруч із Верною, коли відчинились двері. Запах ззовні відрізнявся, чужий корабель, інша регенерація, чиєсь паливо. Після двохсот днів однакового повітря «Ери-9» це відчувалося різко.

П’ять людей у формі. І шостий без форми, суворий, у темно-сірому цивільному, з папкою і виразом обличчя людини, що прийшла по конкретну справу.

Дар впізнав його.

Не Ейн. Але людина з того списку один із п’яти живих. Не генерал  нижчий рівень, аналітичний відділ. Але з того ж кола.

Він не показав, що впізнав. Просто запам’ятав і поставив позначку.

Верна пройшла вперед.

— Ласкаво просимо на «Еру-9», — сказала вона. Голос рівний, протокольний. — Лабораторія прямо по коридору. Я проведу перевірку за встановленим порядком.

Голова комісії полковник Вейр, сухий чоловік з уважними очима кивнув.

— Дякуємо, майор Сольт. — Він подивився на Дара. — Капітане Кейн. Ваш рапорт отримано і вивчено.

— Дякую, полковнику.

— Трибунал — через місяць після повернення, як вам повідомлено.

— Знаю.

— Добре. — Вейр оглянув шлюзовий відсік. — Пройдемо до лабораторії.

Незалежний медичний спостерігач, доктор Фая, виявилась молодшою, ніж Дар уявляв тридцять з невеликим, із особливим виразом людини, що явно знає більше ніж каже, і вибирає момент. Вона пройшла в лабораторію першою серед комісії і відразу підійшла до боксу.

Подивилась на 009-А.

Потім обернулась до Верни.

— Він синтезує?

— Активно, — сказала Верна. — Показники на моніторі.

Фая підійшла до монітора і читала мовчки довго, без поспіху. Решта комісії теж розійшлась по відсіках, перевіряючи по протоколу. Людина в темно-сірому тримався збоку і не питав нічого лише дивився.

Дар тримав його в периферійному зорі.

О тринадцятій — перерва. Вейр оголосив дві години відпочинку.

Людина в темно-сірому підійшов до Верни.

— Майор Сольт. — Голос приємний, нейтральний. — Я Карт, незалежний консультант при комісії. Хотів би ознайомитись із оригінальними файлами зразка.

— Файли у відкритому каталозі, — відповіла Верна. — Термінал загального доступу в коридорі.

— Я маю на увазі первинні файли. Блок «Д».

Верна подивилась на нього.

— Блок «Д» є частиною наукового архіву станції, — сказала вона. — Він включений у повний пакет даних, що вже переданий обом командуванням і розміщений у відкритій базі. Конкретний запит можна подати через протокол перевірки комісії.

— Мені потрібен прямий доступ.

— Через протокол комісії, — повторила вона рівно.

Карт дивився на неї секунду. Потім кивнув і відійшов.

Дар підійшов до Верни.

— Ви знаєте, хто він? — тихо запитав він.

— Ні, — так само тихо. — Але він у вашому списку?

— Так.

— Тоді доктор Фая має знати.

Він знайшов Фаю в лабораторії.

— Доктор Фая. Хвилину.

Вона підняла голову від монітора.

— Так?

— Консультант Карт. Ви знаєте його?

Фая дивилась на нього секунду.

— Знаю, — сказала вона. — І знаю, чому він тут.

— Вилучення зразка?

— Або дискредитація результатів. — Вона відклала планшет. — Але у нього немає юридичної підстави капітане. Ви все зробили правильно, дані публічні, резервні копії існують, запит через протокол. Він може затягувати, але не блокувати.

— Він явно спробує.

— Звичайно. — Вона ледь посміхнулась. — Але я тут саме тому.

 О шістнадцятій, поки комісія оформлювала проміжний протокол, Карт подав офіційний запит «Зупинити передачу даних до завершення верифікації «Програмою»». Верна прочитала запит і сказала одне слово: «Ні». Вейр подивився на неї. Вона розклала на столі п’ять аркушів юридична аргументація, чому запит не має підстав, підготована заздалегідь. Вейр читав мовчки. Карт стояв і чекав. Фая в кутку прикрила рот долонею  щоб не посміхатись.