11

День 116–130. Верна

Сто шістнадцятий день він вперше засміявся.

Не посмішка, повноцінний сміх, короткий, трохи зненацька для нього самого, з виразом людини, що не планувала і здивована власною реакцією. Причина, я розповіла йому про протокол першого контакту на Хейні-4, де серед вимог безпеки був пункт «ні за яких обставин не імпровізувати», і перше, що я зробила після прибуття — це знайшла непередбачений обхідний шлях через технічний вентиляційний тунель, бо передбачений шлях був заблокований зразком-першого-покоління, що вийшов за периметр.

— І що написали у звіті? — запитав він.

— «Діяла в рамках протоколу», — відповіла я. — Технічно не збрехала. Протокол не забороняє вентиляційні тунелі.

Він засміявся. Потім зупинився і подивився на мене з виразом ніби теж помітив, що щось змінилось.

— Ви часто порушуєте протокол? — запитав він.

— Я його адаптую, — виправила я. — Порушити значить ігнорувати мету. Я ніколи не ігнорую мету. Просто іноді нею вимощений шлях веде не туди.

Він дивився на мене.

— У розвідці за таку логіку дають догани.

— У медицині надбавку до зарплатні.

Знову той сміх.

Я їла і думала, що, мабуть, вперше за сто шістнадцять днів у камбузі «Ери-9» було щось, схоже на легкість.

***

Сто двадцять перший день приніс тижневий пакет зв’язку.

В його пакеті від командування — офіційне нагадування: «Операція триває. Статус об’єкта?» Він написав у відповідь: «Карантин. Об’єкт під наглядом. Без змін». Відправив і прийшов до мене.

— Вони питають.— сказав він.

— Знаю. Що відповіли?

— «Без змін».

— Правда?

— Технічно так. Ордер не виконаний, ви не арештовані. Зміни є, але не в статусі операції.

Я подивилась на нього.

— Ви навчились від мене з’їжджати по формальностях.

— Я вчусь від вас загалом, різним речам. —сказав він спокійно.

Пауза. Я відчула, що хочу спитати «чому і що саме»але замість цього сказала:

— У мене є попередній пакет даних по нейтралізатору. Перший аналіз готовий. Хочете подивитись?

— Так.

Ми провели наступні чотири години над цифрами. Він не розумів половини термінів але ставив правильні питання, такі що ставлять люди з аналітичним складом розуму, а не медичною освітою: «Чому саме цей інтервал?», «Що відбудеться, якщо темп зросте?», «Це лінійно чи є нелінійні ефекти?». Я відповідала. Він слухав і іноді перефразовував мої відповіді коротше й точніше, ніж я сказала сама.

— Ви добре знаєте аналітичну логіку, — сказала я.

— Розвідка.— відповів він просто.

— Ви колись думали про наукову роботу?

— Ні.

— Чому?

Він помовчав.

— Я потрапив у розвідку в двадцять два. Не вибирав свідомо, просто вирішило командування. Потім звикся. — Він подивився на цифри. — Але мені подобається, коли є точні відповіді. У розвідці відповіді рідко точні.

— У медицині теж, — сказала я. — Але ми звикаємо жити з «ймовірно».

— У вас «ймовірно» виглядає по-іншому.

— Як?

— Як кроки до «точно», а не як кінечна позиція.

Я дивилась на нього.

— Це цікаве спостереження, — сказала я.

Він пішов після того, як ми закінчили о дванадцятій ночі, він ніколи не залишався пізніше, поважав мій режим роботи. Але в дверях зупинився.

— Верна.

— Що?

— Коли 009-А синтезує він виробляє нейтралізатор і для «попелиці», і ні для чого іншого?

— Наскільки я можу судити…специфічний, тільки для «попелиці».

— Тоді він не є зброєю.

— Ні. Чому питаєте?

Він помовчав.

— Тому що в Альянсі дослідження зупиняли під виглядом «потенційно подвійне використання». Якщо 009-А специфічний — ця підстава не тримається.

Я глянула на нього.

— Ще один аргумент для вашого рапорту.

— Ще один, — підтвердив він. — Добраніч, Верно.

— Добраніч, Даре.

 Сто тридцятий день — Тая вийшла на зв’язок через маячок першою. Не запит повідомлення: *«Справа Ейна відкрита з нашого боку. Ріан знає. Але є проблема: хтось ззовні намагається отримати дані станції дистанційно. Перевірте зовнішні канали. У вас є сторонній доступ»*. Вони перевірили. Вона мала рацію.