7

День 51–65. Верна

Тая відповіла через дві години що означало або вона нічого не робила і сиділа біля каналу, що малоймовірно, або перехопила сигнал автоматично, що цілком у її стилі.

*«Слухаю. Що потрібно»*, — написала вона. Без привітань, без «давно не чулись». Класична Тая.

Я написала коротко: ситуація, зразок, ордер, можлива «Програма». Дар сидів поруч і не заважав — читав через плече, але коментарів не давав. Я закінчила і відправила.

Тая відповіла за хвилину:

*«Ейн в нас теж є. Три роки тому. Знаємо. Зразок — не чіпай до мого сигналу, але роби своє. Тобі потрібне ще щось?»*

— «Ейн в нас теж є», — прочитав Дар вголос. — Що це означає?

— Що Тая знає про Ейна більше, ніж говорить у першому повідомленні. — Я дивилась на екран. — Вона так робить. Дає мінімум і чекає, чи запитаєш.

— І ви запитаєте?

— Зараз — ні. Вона каже «не чіпай» — значить, є причина чекати. Я їй довіряю в оперативних питаннях.

Дар помовчав.

— Ви довіряєте людині, яку знаєте по спільному відрядженню.

— Я довіряю людині, яка, маючи причини злитись і зникнути, вибрала залишитись і битись. — Я закрила екран маячка. — Це точніший критерій довіри, ніж документи.

Він дивився на мене.

— Добре, — сказав він нарешті.

— Добре — що?

— Добре — я приймаю логіку.

Ми повернулись на станцію. Я пішла до лабораторії, він — до свого відсіку. Але за годину він постукав і зайшов із двома кружками.

— Ви пропустили обід, — сказав він.

— Не пропустила. Перенесла.

— Коли?

— Після п’ятнадцятої.

— Зараз шістнадцята.

Я глянула на час. Справді.

— Дякую, — сказала я і взяла кружку.

Він сів на стілець у кутку — той, що стояв там від початку, ніби передбачений для відвідувачів — і запитав:

— Розкажіть мені про Хейні-4.

Я подивилась на нього.

— Навіщо?

— Хочу зрозуміти, що ви шукаєте. Навіщо саме вакцина — не теоретично, а звідки це у вас.

Пауза. Люди рідко питають «звідки це у вас» — зазвичай питають «що ви робите» і «як це працює». «Звідки» — це інше питання.

— Хейні-4 — прикордонна колонія, — сказала я. — Шістсот чотири людини на момент мого прибуття. «Попелиця» там була в першому поколінні, ще відповідала на базові протоколи. Але перше покоління вже переходило в друге, і я бачила по темпу мутації, що до третього базові протоколи будуть неефективні.

— Скільки врятували?

— Двадцять три з шістдесяти одного, що вже мали третю стадію. Решта п’ятсот сорок три — ізоляція, контроль, жоден не помер за мою вахту, але не тому що я зробила щось геніальне. Просто вчасно прибула і правильно ізолювала.

— Двадцять три з шістдесяти одного — це погано?

— Це тодішній максимум по третій стадії. — Я взяла кружку. — Я повернулась і думала про це три місяці. Не про двадцять три. Про тридцять вісім, яких не врятувала. У кожного з них було ім’я в журналі. Троє — діти.

Тиша.

— І ви вирішили зробити вакцину, — сказав він.

— Я вирішила знайти спосіб, щоб наступного разу в журналі не було тридцяти восьми. Вакцина — найчистіший спосіб. Не лікуємо — захищаємо до зараження. — Я подивилась на Дев’ятку за склом. — Якщо 009-А є тим, що я думаю — він може дати ключ до захисту від всіх відомих штамів. Не по черзі, не від кожного окремо. Від «попелиці» як класу.

Він мовчав довго.

— В Альянсі, — сказав він нарешті, — на прикордонних станціях є сім колоній, де «попелиця» вже в третьому поколінні. Базові протоколи там не працюють другий рік.

Я дивилась на нього.

— Скільки людей?

— Разом — близько чотирьох тисяч.

Я відклала кружку.

— Тоді нам треба поспішати, — сказала я.

— З чого починаємо?

— З нерозкритого файлу Ганні Лор. Вона позначила його «можливо, важливо» і я досі не відкрила, бо відкладала. Зараз відкриваємо.

Ми сиділи в лабораторії до першої ночі.

*Файл Ганні Лор містив не нотатки, а лист — особистий, написаний три роки тому, датований тижнем перед тим, як дослідження на «Ері-9» було зупинено. *«Хтось закриває проект. Я не знаю хто. Але якщо ви читаєте це — значить, ви прийшли і зразок ще тут. Тоді слухайте: 009-А не є мутацією «попелиці». Він є природним антагоністом до неї. Він виробляє нейтралізатор — але тільки за однієї умови. Умова в блоці «Д» основного архіву, підпапка з датою заснування станції. Я не змогла завершити. Ви — зможете. Удачі, колего».*