1

День 1. Верна

Станція «Ера-9» пахла озоном, переробленим повітрям і тією особливою тихою безнадією, яку набувають усі дослідницькі об’єкти на прикордонні після третього року без ротації персоналу. Я знала цей запах. Я сама була з таких місць.

Майор Верна Сольт, медична служба флоту, кафедра ксенобіології. Тридцять шість років, шість відряджень у зони першого контакту, одна правильно зшита рана на власному лівому стегні — на Хейні-4, місяць наодинці, власноруч, не мій кращий досвід, але точно формуючий. Репутація «людини, яка не панікує» — зароблена і відремонтована ціною кількох безсонних тижнів, які нікуди не задокументовані. Я панікую як усі. Просто тихо і щоб ніхто не бачив.

На «Еру-9» мене відправили за депешею. В епілозі командорської справи про «Чорну верф» виринули дані: кров’яна «попелиця» — паразит, що вже поклав три колонії і тліє в прикордонних секторах — має спільний геном із зразком, який три роки мирно лежить у морозильнику «Ери-9» під позначкою «рутинний архів». Хтось написав «рутинний» і поставив на полицю. Ніхто не перевіряв.

Бюджет виділили. Мене виділили разом із бюджетом.

Попередній дослідницький склад вийшов на ротацію тиждень тому. До мого прибуття на станції формально ніхто не жив — автоматика підтримувала температуру, регенерувала повітря, стежила за зразками. Я розпакувалась у дослідницькому блоці — каюта стандартна, невелика, з видом на зовнішню обшивку і дальню зірку, що звідси виглядала як надміру самотня цятка у чорноті. Звірила протокол прийняття: морозильники справні, зразок 009-А на місці, система стерилізації в нормі.

Потім пішла на камбуз, зробила каву і сіла читати чужі польові нотатки.

Попередниця, доктор Ганні Лор, мала акуратний дрібний почерк і звичку ставити знак питання після будь-якого висновку, в якому вона не була на сто відсотків впевнена. Через це в нотатках знаків питання було більше, ніж слів. Мені вона одразу сподобалась.

*«Зразок 009-А демонструє незвичну реакцію на температурні перепади,»* — писала вона. — *«При підвищенні до +4°С (протокол — мінус 18) виявлено мікрорухи мембрани. Можливо, помилка обладнання? Але якщо ні?»*

Знак питання. Природно.

Я допила каву, поставила кружку в мийку і пішла до лабораторії. Зразок 009-А виглядав як більшість заморожених мікробіологічних зразків: сіро-рожева пляма у кріотюбі, нічого особливого. Але генетичний профіль у файлі поряд — особливий. «Попелиця» на першій стадії дає саме таку структуру капсиду. Тільки тут капсид складніший, з додатковим шаром, якого у відомих штамів немає.

— Ти що таке? — сказала я тюбику.

Тюбик не відповів. Я взяла секвенатор.

Перший ранок на «Ері-9» пахнув нормально: кавою, озоном і тим особливим спокоєм, що буває тільки коли ти сам і попереду — робота.

Потім прийшов корабель Альянсу.

Я почула його раніше, ніж побачила: вібрація від стикувального шлюзу пройшла крізь підлогу лабораторії — легка, але виразна. Станція «Ера-9» мала один стикувальний вузол. Я підняла голову від секвенатора і подивилась на тактичний дисплей.

Корабель класу «Кордон». Альянс. Малий, але бойовий. Не дослідницький, не транспортний — бойовий.

Я поставила секвенатор на стіл. Є кілька варіантів, коли бойовий корабель Альянсу мовчки стикується з дослідницькою станцією Конфедерації на прикордонні. Перший — помилка навігації, але «Кордон» з навігацією не помиляється. Другий — аварійна ситуація, але тоді б відкритий канал і текстовий сигнал, а не мовчання. Третій — силова акція. Тоді вже запізно думати про варіанти.

Я дістала з ящика медичний пістолет-ін’єктор з транквілізатором — не зброя, але важкий і виглядає переконливо в руці і пішла до шлюзу.

Офіцер Альянсу, що вийшов із корабля, був вищим за мене на голову, у польовій формі без знаків підрозділу. На вигляд — трохи більше тридцяти. Очі втомленої людини, яка давно не спала нормально. У правій руці — планшет із моїм голографічним портретом.

— Майор Верна Сольт, — сказав він. Голос рівний, офіційний, без ворожості — тон людини, що виконує процедуру. — Медична служба Конфедерації. Я капітан Дар Кейн, розвідувальний корпус Альянсу. Ви затримані за підозрою у викраденні секретних біологічних даних, що є власністю Альянсу. Будь ласка, пройдіть зі мною на борт.

Я подивилась на нього. Потім на планшет. Потім знову на нього.

— Ні, — сказала я.

Він, здається, не чекав.

— Вибачте?

— Ні. Не пройду на борт. Я тільки-но прибула на станцію з офіційним завданням Конфедерації, у мене є всі документи, і ніяких секретних біологічних даних Альянсу я не викрадала — я ксенобіолог, а не диверсант. Якщо у вас є ордер — покажіть.

Він показав. Ордер виглядав офіційно: печатка, підпис, три параграфи юридичного тексту.

Я читала повільно. Він чекав.

— Тут написано «за підозрою», — сказала я, повертаючи планшет. — Не «за доведеним фактом». Відповідно до тієї ж конвенції, яку ви тут цитуєте, підозра не є підставою для фізичного затримання науковця у нейтральній зоні без підтвердження юрисдикції. Станція «Ера-9» — нейтральний дослідницький об’єкт. Ви порушуєте три пункти протоколу прикордонного паритету.

— Майор Сольт…

— Капітане Кейн. — Я поклала ін’єктор у кишеню халата — він виглядав безглуздо, і я взагалі не розуміла, навіщо його брала. — Ви прилетіли із завданням, яке я вам виконати не дозволю. Зараз є два варіанти. Перший: ви повертаєтесь на борт і подаєте офіційний запит через дипломатичні канали. Другий: ми стоїмо тут і сваримось у коридорі. Жоден з них мені не подобається, але один — хоча б не безглуздий.

Він дивився на мене з виразом людини, що переглядає план, бо реальність не збіглась із брифінгом.

— У мене є повноваження.— сказав він нарешті.

— Я знаю. У мене теж. І моя станція.

Щось у його очах мікроскопічно змінилось. Не злість — оцінка.

— Ваша станція…— повторив він повільно.

— Моя.