Глава 31

Мілана 

Не знаю, що найшло на мене на озері. Було навіть трохи соромно за свою поведінку, але таких емоцій, які відчувала з Ніком, я ще не відчувала. Не стану приховувати, я боялася, адже близькості з хлопцями у мене ніколи не було. Та Ніку я довіряла настільки, що готова спробувати все, прекрасно знаючи, що він мене не скривдити. Можливо саме це штовхало на таку розкуту поведінку. 

Я була безмежно вдячна хлопцеві за те, що він не скористався моєю наївністю і малим досвідом. Все ж перший раз в таких антисанітарних умовах – занадто. Але пристрасть, яка текла по венах і затуманила свідомість не виправдовувала моєї поведінки. 

- Привіт, подруго, – радісно привіталась Натка.

- Привіт! – посміхнулась я, обнімаючи дівчину. – Наточка, а до чому такий поспіх? – запитала, коли вона затягнула мене до будинку. 

- Ну, розповідай! Де ви були? Ви ж разом з Ніком провели цей час? Ну? Чому ти мовчиш? – тараторила подруга.

- Натка, ти чого? – засміялася я. – Я не прийшла лише один день на заняття, а ти тут допит мені влаштовуєш.

- Мені ж цікаво! Він тебе не образив? – дивлячись прямо в очі, запитала вона.

Поки велася ця сумбурна розмова, Натка встигла зробити чаю й підсунути вазочку з печивом.

- Мене там Нік чекає, – нагадала я. 

- Нічого, почекає, нікуди він не дінеться, – запевнила вона. 

- Добре, – здалася я, – ми були на озері за містом. 

- Ооо, – протягнула Натка. – Це так романтично. 

- Угу, не думала, що Нік може бути таким. Він не припиняє мене вражати. Кожного дня робить якісь сюрпризи та приємності.

- А ти що? 

- А що я? Натка, я, здається, закохалася! – чесно зізналася подрузі. 

- Ого! А він про це знає? 

- Ще ні, – засоромилась я.     

- Правильно, нехай не знає. А то раптом перестане дивувати й завойовувати. 

- Подруго, ну ти як скажеш, – засміялася я. – Ната, я хочу спробувати з ним… Ну, ти розумієш? 

- Впевнена? 

- Ем, а чого тягнути? Мені скоро вісімнадцять, а я… в мене… – зам'ялася, не знаючи як правильно сказати.

- Не червоній ти так, я все зрозуміла. Лано,  я не буду тебе відмовляти. Тим паче Нік тебе кохає, а значить буде дуже обережним, – запевнила подруга.

Так, це було однією з причин, чому я вирішила піти на такий важливий крок. В Ніка до мене дійсно були почуття. Він так бережно й лагідно мене обіймав, так пристрасно цілував, що зносило дах. Та якщо чесно, то мене саму до нього неймовірно тягнуло.      

- Наточка, а це дуже боляче? – запитала я у подруги.   

- Знаєш, все залежить від твого партнера. Мій перший раз був ще в школі. Ми перепили, якось закрутилося і на ранок я прокинулась не тільки з головую, яка неймовірно боліла,  а й втративши невинність.    

- Ого, – присвиснула на такі відвертості. – А хлопець хоч тямущий був? 

- О, тут мені пощастило. Андрій досвідчений, хоч і був під великим градусом спиртного, але не забув про засоби контрацепції, – посміхнулась вона.

- Так… Чим більше я про це все думаю, тим страшніше мені стає, – важко зітхнувши, промовила я.

- Ланко, моя тобі порада – не провокуй навмисно Ніка. Твоє тіло повинно само бути готовим до цього. Розумієш, якщо ти прагнутимеш цього лише головою, то м'язи будуть напружені… Подруго, одним словом – не поспішай, все повинно бути у свій час. 

- Дякую, я вже піду. Не зручно, що він чекає, я обіцяла не довго.     

- Біжи вже, тільки теми візьми! А хоча я тобі їх скину на почту, – сказала ця лисиця. Тепер точно стало зрозуміло, дівчина просто хотіла  переконатися, що зі мною все гаразд.

Обійнявшись з подругою, поспішила вийти з будинку. Нік стояв біля машини, обпершись об неї. Як тільки я підійшла, притягнув до себе й поцілував. Так солодко й тягуче, що мені хотілося ще і ще. Відірвавшись від моїх губ, хлопець помахав Наталці, яка спостерігала за цією сценою з вікна. Подруга посміхнулась і зникла за шторою. 

- Карамелька, як тобі пропозиція поїхати до мене?     

- До тебе? Навіщо? – я виразно подивилася на хлопця.     

- А хіба ми не можемо просто провести разом ще трохи часу? – хитро звузивши очі, запитав Нік. – Ми будемо вчити пари. Як тобі така ідея? – погравши бровами, продовжив хлопець.

Пропозиція була дуже привабливою. Мені аж ніяк не хотілося розлучатися з ним, навіть на ніч. Від подібних думок стало трохи лячно. Божечки, це що ж таке відбувалося? Невже я настільки швидко могла закохатися?    

За цілий день я ні разу не згадала про Леську, Влада чи бабусю, а ці люди завжди були центром моєї уваги. Та й дивно, брат не дзвонив сьогодні, навіть не писав повідомлень. Це на нього зовсім не схоже. 

- Гаразд, – погодилась я. – Ніку, я все хотіла запитати про Кіра, – на цих словах хлопець нахмурився, але швидко взяв себе в руки.   

- Що ти хочеш дізнатися?