Глава 30

Нікіта

Відвертість Лани мене вразила. Дівчина, коли говорила про свою сім'ю була настільки беззахисною й зломаною. Неймовірно хотілося заховати її від всього світу, щоб більше ніхто не зробив моїй маленькій боляче. Я прекрасно розумів, що відгородити дівчину від реального життя не в моїх силах, а все, що я міг зробити – бути поруч й не давати упасти, підставляючи плече підтримки. 

Коли Карамелька скинула сукню й залишилася лише в спідній білизні в мене відняло мову. Я знав, що її тіло треноване та спортивне, але виявилося ще краще. Лана була бездоганною! Жодного зайвого сантиметру не було. Кожен вигин її тіла вабив, я не міг відірвати погляду. Просто мовчки дивився. Дівчина окликнула мене і лише тоді заціпеніння спало.  

Швидко позбувся зайвого одягу й побіг до своєї маленької бешкетниці. Такої поведінки я не очікував, але був приємно вражений. Карамелька стала більш розкутою, а це означало лише одне – вона довіряє мені й не боїться. 

- Ти гарно плаваєш, – промовив я, коли виринув біля неї.

- Влад, ще коли навчався в університеті, постійно тягав мене з собою в басейн. Я дуже боялася води, але він навчив, – закинувши руки мені на плечі, сказала дівчина.

- В тебе чудовий брат, – ще раз в цьому впевнився я.

Близькість Карамельки бентежила. Притягнув її до себе й накрив губи поцілунком. Вона була солодкою, як цукерка. Просто неможливо відірватись. Дівчина притиснулась до мене ще щільніше, хоча вже не було куди. Обхопила ногами мою талію, даючи можливість взяти її під попу. 

Карамелька цілувала мене з такою пристрастю, що шуміло в вухах від задоволення. Було видно, що Лана теж дуже хочу мене, але це не правильно. Так, потрібно це закінчувати. Ще трохи і я не зможу втриматись. 

- Карамелька, а давай хто перший до берега? – запитав я, пірнувши під воду, випускаючи її зі своїх обіймів.

- Ніку, так нечесно, – заканючила вона. – Чому ти від мене втік? 

А що я міг сказати? Якщо правду, то буде рахувати мене старомодним. Ні, я не буду берегти дівочу честь до весілля. Просто не настільки в мене гарна витримка. Але не хочу, щоб наш перший раз був тут. 

З другою дівчиною мені було б все одно де і коли займатися плотськими утіхами, але не з нею. Хотілося вкласти її на білі та м'які простирадла. Хотілося, щоб була можливість заснути, обіймаючи мою Карамельку. 

Вийшов на берег і промовив перше, що спало на думку:

- Маленька, вилазь, вода вже холодна, не літо все ж таки, застудишся.

- Ніку, не вигадуй! – обурено засопіла дівчина. – Вода просто чудова. Ну чому ти не хочеш плавати? Це ж так весело, – продовжувала гнути свою лінію Карамелька.

- Я не дуже люблю плавати, – чесно відповів я. – Вода – не моя стихія.

- А навіщо тоді мене привіз не озеро? – запитала вона.

- Карамелька, це моє місце сили. Я приїжджаю сюди щоб подумати, заспокоїтись. А сьогодні мені захотілося показати його тобі, – промовив я, наливаючи собі соку. 

- А є якісь причини чому ти не любиш воду? – запитала дівчина, в цей час виходячи з водойми. 

- А тобі все потрібно знати, – посміхнувся я.

- Звичайно, ти ж мій хлопець. Мені все цікаво, що стосується тебе, – присіла поруч й відкусила бутерброд, який я їй подав.     

Мокре волосся Лана скрутила в пучок, а на тіло накинула рушник. Він був завеликий для неї, тому здавалося, що дівчина сидить в пухнастому коконі. Вона пригорнулася до мене, як кошеня. Карамелька зазирала в мої очі, показуючи, що вона готова слухати.   

- Ми з Валерією в дитинстві були ще тими бешкетниками, – почав свою розповідь. – Одного разу нам закортіло втекти з дому без дозволу батьків й піти на річку купатися. Я плавав чудово, а от сестра не дуже, хоч і була старшою за мене. Лєрка ніколи не запливала дуже далеко, але в той день ми грали у квача… Якщо коротко, то в неї ногу судомою звело, вона почала тонути. Знаєш, я дуже злякався! Але все минулося, в мене вийшло витягнути її на берег. Більше ми не ходили до водойм без дорослих. 

- Ти в мене справжній герой! – схвильовано промовила Лана. – Сестра дуже злякалась? 

- Все відбулося настільки швидко, що вона навіть до кінця усвідомити не встигла, я її вже тягнув з води. Напевно, більше стресу від тієї прогулянки отримав я. 

Брр… Не хотілося згадувати той жах, що пронісся в мене в голові. Навіть уявити собі не міг, що сталося б з батьками… Як добре, що все закінчилось добре. 

Поки я занурився у свої думки Карамельці зателефонували. Як виявилося, її подруга – Натка, дуже хвилювалася, що Лана була відсутня в університеті.

Ось що означає гарна подруга. А я не поцікавився навіть як доїхав Кір, чи все в нього добре. Звичайно, я не підтримував його рішення щодо цього відрядження, як він це назвав. Не потрібно втікати від проблем, вони самі собою не вирішуються. А тим паче якщо це стосується дівчини. Я он за Карамелькою скільки ходив, але все ж добився свого, чому й був шалено радий.     

- Ніку, Натка просила до неї заїхати. Роздавали теми рефератів сьогодні, вона взяла нам обом. Сказала, що не дуже важкі, – проводила дівчина, коли завершила розмову.