Глава 27

Мілана 

Лягала спати я в навушниках. Ці двоє шуміли так, що складалося враження, що їх там зібралася ціла футбольна команда. Здружилися на мою голову, а якщо точніше – спилися... Я розумію, чоловіча солідарність і все таке, але реально не очікувала такої поведінки від брата. І що ж йому наплів Нік, що братик мало того, що впустив у будинок, то ще й пити з ним став разом? Жах і тільки.

Вранці прокинулася по будильнику. Вмилася і вийшла на запах кави з корицею. Блін... Брат сидів за столом, підпираючи голову руками, а біля плити стояв Нік. Ого, а що він робить тут в таку ранню пору?  Хм, дивно.    

- О, привіт, Мілка! Твій Нік якраз люб'язно поділився зі мною своїм фірмовим рецептом кави. Він сказав, що тобі дуже сподобалось. От і я хочу спробувати. Не все ж тобі найкраще, – підморгнув цей зрадник.    

- Владику, а що ця людина взагалі робить на нашій кухні о сьомій годині ранку? – запитала я, трохи підвищивши голос.    

Ці двоє пили вчора разом, а результат різний. Влад в'ялий та було видно, що почував себе погано. А от Нікові хоч би що. Свіжий, з посмішкою на обличчі й немає жодного сліду похмілля. 

- Маленька, не кричи на брата! І так голова болить. Старий я, мабуть, для таких розваг, як учора. Гаразд, ви тут пийте каву, тільки мені обов'язково залиште хоч кухоль. А я поки піду ще трохи посплю, може полегшає, – підвівся і вийшов. І як це розуміти?

- Карамелька, доброго ранку, – посміхнувся мені хлопець. – Я б хотів тобі все пояснити.

- Ніку, ти мене вибач, але я абсолютно не маю бажання з тобою розмовляти. І взагалі, у мене зараз за розкладом ранкова пробіжка. Так що на все добре! Як закінчиш, прибери за собою, а двері можеш просто прикрити, спрацює замок, – сказала я. – Маю надію, що коли повернуся, тебе тут вже не буде, – тихенько пробурмотіла я, так, просто думки вголос.

Біг, коли в навушниках грає чудова музика, завжди піднімав настрій та приводив думки до ладу. Ось так було і зараз. Те, що Влад залишив Ніка на ніч, говорить про те, що братик не бачить в цьому хлопцеві нічого поганого для мене. А чи не роблю я помилку, відштовхуючи хлопця? Можливо і справді я все не правильно зрозуміла. Але що може бути правильного в шикарній напівголій дівчині на порозі квартири? От і я так подумала, вирішила не псувати нерви ні собі, ні людям, саме тому я і втікла, не ставши очікувати Ніка. Так, бабуся завжди говорила, що людям потрібно давати другий шанс, яку б помилку не зробили. Ой, бабусю, мені б твій розум, наскільки б простіше жилося.

З такими думками я і поверталася додому. На превеликий жаль Ніка на кухні не було, як і в залі, де він спав. Значить не судилося нам поговорити.

Піднялась до себе й відразу попрямувала до ванної кімнати. Я чудово потренувалася, що аж ноги гули. Довгий час просто стояла під теплими струменями води. Після всіх процедур, загорнувшись в великий рушник, вийшла до кімнати.

Вже почала витирати волосся і тут звернула увагу на очі, які дивляться на мене навіть не мигаючи. От чорт! Як він тут опинився? Його ж не було в будинку, коли я прийшла з вулиці.

- Ем… і як довго ти тут сидиш? – розгубилася я.    

- З того моменту, як ти пішла на свої пробіжку, – сором'язливо посміхнувся хлопець.   

Як я змогла пройти повз нього і не помітити його – питання століття. Мабуть, дуже сильно була у своїх думках. Добре, все одно ж хотіла дати йому шанс, щоб все пояснив. Навіть перебивати не буду. Мовчки вислухаю, а далі вже буду робити висновки.   

- Гараз, якщо ти все одно тут, то так тому й бути – я тебе послухаю, – сказала я, натягуючи поверх рушника халат. Ну не комфортно все-таки було стояти перед хлопцем майже без одягу.

- Карамелька, та дівчина, яку ти бачила в мене вдома – моя сестра, старша.  

- І думаєш, що я повірю в те, що сестра називає тебе "Пупсиком"? – не втрималась я. Боже, невже він мене зовсім за дурепу вважає.    

- Лано, вона й справді моя сестра. Можу навіть мамі своїй зателефонувати, вона підтвердить, – я, в знак заперечення, замахала руками. 

- Добре, припустимо, що я повірила в версію про родичку. Чому вона тебе так називає? – на це питання так і не прозвучала відповідь.

- Це призвісько вона вигадала ще в дитинстві. Я був товстеньким, вона мене дражнити, – опустивши очі додолу, промовив Нік.   

- О, я б ніколи про таке не подумала, – вирвалось в мене.    

- Карамелька, те тіло, що ти бачиш зараз – результат довгих і виснажливих тренувань. Але це не головне, то все вже далеко в минулому. Мене більше хвилює теперішнє. Лано, ти дорога мені, і я не збираюсь змінювати свого відношення до тебе, щоб не трапилось. Я кохаю тебе. Ти моє повітря, ти половинка мого серця, – кажучи це, Нік наблизився до мене майже впритул і змусив подивитися в його очі. – Ти мені віриш?

В очах хлопця читалося стільки ніжності, вірності й любові, що неможливо було не повірити.

- Так, Нік, я вірю тобі. Тому що відчуваю те саме, – не змогла я в той момент зізнатися й видавити з себе ті заповітні слова "Я тебе кохаю". Та здається, для Ніка і те, що він почув від мене було достатнім.

- Ніку, Влад – він мій брат. Я справді хотіла тобі розповісти, але там була та блондинка і я злякалась, ти розумієш? – мене почало навіть трошки трусити чи то від хвилювання, чи то від того, що хлопець був дуже близько до мене.