Глава 25

Мілана 

Ранкове повідомлення Ніка трохи засмутило, мені дуже кортіло його побачити, хоч і було страшно. Але для себе я вирішила остаточно – хочу спробувати з ним свої перші серйозні стосунки. 

Мені було неймовірно приємно таке відношення хлопця.  Дарма що до нього заявився друг, він все ж знайшов час для того, щоб писати повідомлення. Я прекрасно розуміла, що Нікові, як і мені потрібна підтримка близької людини, а Кір, на перший погляд, був чудовим другом. 

Натка перебувала в гарному настрої та своїм позитивом заряджала людей, які її оточували. В неї з'явився друг – Артем. Він навчався на іншому факультеті, але всі перерви проводив в нашій компанії. 

Цей хлопець був із тих, з ким краще дружити, ніж заводити стосунки. Він красивий, вірний і з почуттям гумору в нього все гаразд. Я, звичайно, натякала подрузі, що та втрачає свій шанс на щире кохання, але Наталка лиш відмахувалась.   

Після завершення пар ми стояли на вулиці й чекали на Артема. Хлопець трохи затримувався, а це дало нам можливість трохи попліткувати.    

- Лано, ти розумієш, Артем чудовий друг і я не хочу, щоб наше спілкування завершилось.

- А чому воно повинно завершуватись? – не зрозуміла я.   

- Подруго, ну ти наче маленька, – посміхнулась вона. – Ти водиш дружбу з колишніми хлопцями? 

- Ні, бо в мене їх не було, – відповіла я.    

- Ой, точно! – стукнула себе по лобі дівчина. – Вибач, я забула, що ти в нас дуже правильна.

- Та не те щоб правильна, просто якось не траплялось мені достойних хлопців.

- Скажеш таке, Лано, а як ти розумієш, що хлопець достойний? – поцікавилась вона. 

- Еее, не знаю навіть.     

- Добре, а Нік, на твою думку заслуговує того, щоб отримати шанс познайомитись з тобою ближче? – не змогла втриматись Натка, щоб не підколоти мене, і знала ж, зараза, на що давити. 

- Він здається мені надійним, і взагалі, ми починали розмову про тебе, а ти перевела стрілки на мене.

- О, це талант! – запевнила подруга.       

- А які в тебе ще є таланти? Може ми тебе на виставку здамо, приз отримаємо? 

- Ідея, звичайно, чудова, але що ми будемо робити з такою кількістю медалей та кубків? – підтримала розмову Наташа.    

- Про що мова? – вклинився в діалог Артем.     

- Ми розробляємо план з завоювання хлопця, – випалила подруга, хоча яка вона після такого подруга?     

Натка виразно подивилася на мене, і от чого причепилася? Мої щоки залились рум'янцем. От як в неї так виходить: бувши абсолютно серйозною і говорити нісенітниці? Знахідка, а не дівчина.

- Тю, а чого тут довго думати? – запитав Артем.   

- М, друже, в тебе є пропозиція? – перемикнутися на хлопця ця лисиця.    

- Знаєте, моя вам порада – якщо хочете, щоб хлопець звернув на вас увагу, скажіть про свою симпатію йому в обличчя.   

- Так, невже все так просто? – не могла заспокоїтись вона.  

- Не всі представники сильної статі володіють екстрасенсорними здібностями, – пожартував Артем. – Інколи вони не розуміють натяків. 

- А це й справді цікава версія, – погодилась Ната.

- Ну, то мені довго чекати? – дивлячись на подругу, запитав хлопець.

- Ти про що? 

- Коли ти вже скажеш, що просто втратила від мене голову? 

- Губу назад закатай! – посміхнулась Наталі. 

- Ой, невже розмова була не про мене? – щиро здивувався хлопець, але блиск в очах видав його з головою. Він так само як і подруга – жартував.

- А ви ідеально підходите один одному, – промовила я.

- Ні, цього просто не може бути, – в один голос відреагували на мою репліку вони. Ми розсміялися. 

- Куди підемо гуляти? – тепер ми з Наткою витріщилися на Артема. – Чому ви на мене так дивитесь? Погода чудова, можна і подихати свіжим повітрям, а не чахнути за підручниками.

- Знаєш, а це чудова ідея, – підтримала пропозицію я.

Скоріше за все з Ніком зустрітися не вдасться, а Влад, як завжди, на своїй роботі. Вдома перебувати в гордій самоті мені не хотілося, тому пропозиція Артема прийшлась по душі. Тим паче погуляти з друзями все краще, ніж сидіти з важкими думками. 

- Ого, добре-добре, здаюсь! Якщо навіть Лана погодилась і не потрібно тягнути її силою, то я обома руками "за"! 

Як ви думаєте, куди могли піти троє майже дорослих людей гуляти? А от не вгадали! Ми пішли до парку розваг: їли солодку вату, каталися на атракціонах та просто чудово провели час.

Хоча, якщо чесно, то мені було трохи сумно. Я постійно дивилася на цих двох і мені дуже не вистачало Ніка. 

- Чому носа повісила? – помахала перед моїм обличчям руками Ната, щоб привернути до себе увагу. Щось я зовсім поринула в роздуми. – Хоча не відповідай, тут і без слів все зрозуміло. Може ти скажеш, що шанс в нього є?