Глава 23

Мілана 

Ого! Такого я ще ніколи не відчувала. Мені було одночасно і соромно за свою поведінку – сама від себе такого не очікувала. Та і що подумає хлопець, якого я тільки що так пристрасно цілувала? Нік то впевнений, що я вже перебуваю в стосунках. А з іншого боку – якби сьогоднішній день повторився, я б нічого не стала змінювати. Ті емоції, які я пережила – безцінні.   

Було важко зібрати свої думки до купи. Мені однозначно подобався Нік, але все відбувалося дуже швидко. Так, я розуміла, що мені вже скоро повинно виповнитись вісімнадцять років, а в мене не було хлопця. Якщо чесно, то до цього дня я через це не хвилювалась. А тепер в голові був повний безлад! Мені було страшно. А якщо я щось зроблю не так? А якщо Ніку не подобаються мої поцілунки? А якщо… Та багато таких "а якщо".   

Мені терміново потрібно поговорити з Леською чи з Натою. Першою я зателефонувала Лисеняткові, але подруга не відповідала. Я вже хотіла сховати телефон до кишені, як він почав вібрувати. На екрані висвітилось "Ната". Ця дівчина просто неймовірна!   

- Наточка, ти просто чудо! – випалила я замість привітання.   

- Хм… Приємно, звичайно, але з чого такі висновки? – запитала вона, а по голосу було чутно, що дівчина посміхається.  

- Ти мені була потрібною, я навіть хотіла до тебе набирати, а тут ти, – пояснила я.

- В тебе все добре? – схвильовано поцікавилась подруга.     

- Це з якої сторони подивитися на ситуацію, – трохи розгубившись, відповіла їй.

- Так, не подобається мені твій голос. Ти там що плакати зібралась, – знову вгадала мій настрій дівчина.

- Не збиралася, але дуже хочеться.  

- Ти вдома?    

- Ні, я біля під’їзду Ніка.  

- Боже, що він з тобою зробив? Хоча ні, не відповідай. Я буду за п’ять хвилин. Нікуди не йди.

Я не встигла нічого сказати, як Ната вже відключилась. Сльози самі побігли по щоках. Та що ж це відбувається зі мною? В мене все добре, чому ж тоді мені так сумно, і я не знаю, що робити далі? 

Нікові я сказала не правду – таксі я не встигла викликати. Я просто злякалася, що хлопець піде мене проводжати й нам потрібно буде обговорити те, що трапилося на кухні. А я не знала, що йому сказати. Здається я вкінець заплуталась. 

Щоб хоч трохи привести себе до тями, вирішила вийти з цього елітного двору. 

- Мілка, ти чого ще не вдома? – наїхав на мене брат, як тільки я підняла слухавку.

- Владику, я зустрічаюся з Натою, не хвилюйся, зі мною все добре, – шмигнувши носом, відповіла я.

- Не зрозумів, ти що плачеш? – невже оточення я як відкрита книга? Чому вони всі так добре читають мої емоції по інтонації голосу?    

- В мене все добре, – чітко вимовляючи кожне слово, сказала я. – Влад, мене чекає подруга, бувай! 

Не знаю, що на мене найшло. Я вперше таким тоном говорила з братом. Він не заслуговував такого відношення.    

- Лано, почекай! Маленька моя, пам’ятай, ти завжди можеш розраховувати на мене та мою підтримку, – лагідно проговорив він.  

- Знаю, за це я тебе і люблю, – посміхнулась я.  

- І я тебе люблю, сестричко! Не затримуйся довго, буду чекати на тебе, – промовив Влад, завершаючи розмову.   

Поки я розмовляла з братом Наточка встигла приїхати. Щось я починаю хвилюватися, вона дуже швидко їздить.

- О, послуги подруг-психологів вже не потрібні? – відчиняючи мені дверцята машини, поцікавилась Ната.   

- Ще і як потрібні!   

- Тоді заплигуй. Я знаю чудове місце для проведення подібних сеансів, – сказала подруга й поплескала по сидінню. – Але в мене одна умова – ми прямо зараз вимикаємо свої телефони, – першою ж відключила смартфон і чекала моїх дій. Двічі повторювати не було потрібно, можливо так навіть краще.

Їхали ми мовчки. Ната перебувала у своїх думках. Було видно, що в дівчини також якісь проблеми. Потрібно випитати про причини занепокоєння подруги.  

- Ми на місці, – бадьоро промовила Ната.   

Подруга припаркувала автівку біля ресторанчика зі швидкою їжею.    

- Не дивись на мене так, – посміхнулась вона. – Краще за все говорити про хлопців, коли під рукою смачненька картопля фрі, чизбургер та кола. Лана, шкідлива їжа – суперовий помічник від сердечних хвороб, – зі знанням справи сказала подруга.

По Наталці й не скажеш, що вона заїдає свої проблеми. Тіло в неї струнке, жодного зайвого кілограму не знайти, навіть, якщо дуже захотіти. Сперечатись не наважилась. Було видно, що подрузі теж потрібно було виговоритися. 

- Ну, що в тебе трапилось? – запихаючи до рота шматок бутерброда, запитала Ната.

- Ми з Ніком… У нас з ним… Я не знаю, як про таке розказати, – заховала лице в долонях.

- Лана, ми з тобою подруги? – кивнула, не змінюючи своєї пози. – Добре! Ти знаєш про мої пригоди в клубі? – знов кивнула, погоджуючись. – Тоді я не бачу приводів для сорому. Говори як є, я зрозумію, – запевнила вона.