Глава 22

Нікіта 

Ідея запросити Лану на пікнік виникла спонтанно. Відразу як Карамелька втекла зі своїм Владом, в голові щось клацнуло: "Я повинен довести, що я кращий!"   

Дівчина з кожним днем ставала все сміливішою. Вона наважилась сама до мене доторкнутись, а в мене просто дах зірвало. Хто б знав, яких зусиль мені коштувало тримати себе в руках. 

Було прикро, що батько своїм дзвінком зіпсував наше побачення. Так, саме побачення, адже дружніми посиденьками подібне назвати язик не повертався. Ух, навіть уявити не можу чим могло б все закінчитись. 

Лана почала показувати свої зубки. Невже вона не розуміла, що я просто хотів заплатити за неї. Раніше дівчата ніколи не були проти такого. Це нормальна практика. Чому ж така реакція? 

Сьогодні в планах було провести вечір з Карамелькою, а щоб нічого не відволікало – вимкнув телефон. Всі, кому буду потрібний – почекають.   

Мені хотілося бути як всі нормальні пари, тому я вирішив повести дівчину в кінотеатр, взяти квитки на останній ряд та купити попкорну.  

- Нік, останні ряди для поцілунків, – з насмішкою сказала вона.  

- Ніяких поцілунків, ми ж друзі, – посміхнувся у відповідь. Якщо грати, то грати правдиво. 

- Як скажеш, – вихватила свій квиток й побігла до входу в зал.   

Чорт, невже я сам тільки що лишив себе поцілунків з нею? От телепень! Хіба мені важко було промовчати? Так ні, потрібно було ляпнути про друзів. 

- Ніку, ти йдеш? – покликала Карамелька.  

Ну просто неймовірна дівчина. Таке відчуття, що я ніколи не буду готовим до чергового її ходу.

- Угу, – сумно сказав я.  

Фільм виявився не дуже цікавим, але воно того коштувало. Лана ховала своє обличчя, пригортаючись до мене, коли були страшні моменти. Я майже весь сеанс тримав її за руку, або обіймав за плечі. 

- Вибач, але я не дуже полюбляю жахи, – чесно призналась вона. А в мене це стане улюбленим жанром, якщо дивитися в такій компанії. 

- Щось я зголоднів. Замовимо піцу чи краще суші? – запитав я, коли ми сіли до машини.

- Якщо чесно, то хочеться чогось домашнього, – промовила вона. Вперше бачу дівчину, яка б відмовилась від суш. А вона не перестає дивувати.  

- Хм… Тоді там просто необхідно заїхати до супермаркету, – сказав я. – В моєму холодильнику миша повісилась. Та і не вмію я готувати. Омлет чи бутерброди та кава – всі мої кулінарні таланти.

- Не хвилюйся, я не залишу друга в біді, – посміхнулась Карамелька. – Чого б тобі хотілося? 

Ууу, мені б багато чого хотілося, але однозначно не можна було озвучувати таке в голос. Моя уява летіла далеко попереду. От навіть зараз, як тільки закриваю очі, бачу Лану на моїй кухні в моїй футболці, яка ледь прикриває попу. Ух… Навіть від думок мене кинуло в жар. 

- На твій вибір, – тяжко зітхнувши, проговорив я, при цьому міцно вчепившись в кермо.

Карамелька з виглядом знавця взяла візок, вручила його мені та пішла по магазину. Я милувався цією дівчиною кожну хвилину. Вона приковувала погляди всіх персон сильної статі, тому намагався триматися поблизу.   

- Ви чудова пара, – промовила якась бабуся, коли Лана зупинилася біля відділу з молочкою. – Як же це прекрасно, коли двоє людей так підходять один одному.

- Ми просто друзі, – відповіла їй Карамелька.  

- Ой, дитинко, що ти розумієш в чоловіках? Він же тебе очима поїдає, – здала мене старенька.

- Ми й справді тільки друзі, – поспішив сказати я, коли погляд Лани почав пропалювати в мені дірку. Хоча очі в дівчини й сміялися, але вирішив не накликати біду.  

До моєї квартири їхали мовчки. Було приємно, коли Карамелька без зайвих запитань і бурчання дозволила оплатити наші покупки.  

- Проходь, почувайся як вдома, – пропустив її вперед. – Якщо хочеш, то я можу дати тобі свою футболку, щоб ти не забруднила своє вбрання. 

- Добре, – погодилась вона.  

- Я залишу її на дивані, а сам поки в душ схожу.   

Мені й справді просто необхідний душ, при чому холодний. Одна присутність дівчини в моїй скромній барлозі хвилювала. Коли вийшов і зазирнув на кухню, остовпенів. Та що ж таке? Крижані краплинки, які стікали з волосся приводили до тями, але не достатньою мірою.

Лана стояла до входу спиною, і не почула моєї появи. Дівчина увімкнула музику, готувала, танцюючи при цьому. Вона так апетитно вертіла попою, що я не втримався.   

Безшумно підкрався до неї. Вперся руками в стіл, по обидва боки від дівчини. Лана здригнулася.

- Вибач, якщо налякав, – прошепотів їй у вушко.   

- Ніку, я… – спробувала вона, але я вже не міг зупинитися.  

Легенько доторкнувся губами до її шиї. Цей жест тіло Лани також не змогло проігнорувати, по її руках побігли мурашки. Одну долоню  поклав дівчині на живіт, притискаючи до себе, іншу – запустив у волосся. 

Повільно, щоб не налякати, розвернув Карамельку до себе. Пильно вглядівся в очі. Страху чи протесту там не було, а от очікування моїх подальших дій я побачив.