Глава 17

Я так захопилася співом, що не помітила, як ми під'їхали до великого, ні, не так, величезного спорткомплексу. Хм, цікаво. Я постійно жила в цьому місті, але ніколи тут не бувала. Ми декілька разів говорили з Леською, що потрібно буде сходити, але все відкладали на потім.    

- Приїхали, – сказав, Нік, вийшов, обійшов машину і подав мені руку, допомагаючи вибратися.

- Ти такий джентльмен, я і звикнути можу, без поданої руки з автобуса не буду виходити.   

- Лано, навіщо їздити автобусом? Я на правах твого друга можу сам відвозити тебе до університету, у нас же з тобою однаковий розклад занять.   

Так то воно так, але тоді тебе дуже багато буде в моєму житті, а я ще була не впевнена, що зможу тебе підпустити близько. Хоча дуже хотілося. Подумала я, але вирішивши залишити питання без відповіді, в голос сказала:   

- Раз ми вже приїхали, може підемо, а то мені здається чи це щойно крапля впала на твою щоку? – витерла цю саму краплю і пішла вперед.   

Нік швидко наздогнав мене. Ми зайшли до величезної зали з безліччю вказівників. І чого тут тільки не було. Та тут заблукати можна. Боулінг, більярд, спорт-кафе, тренажерний зал, ковзанка, басейн, скеледром, навіть є спеціальний підземний поверх виділений під картинг. До речі, ми спускаємося. Юху! Зараз ми покатаємось.    

Людей не дуже багато, бо був ще ранок. Нам видали шоломи та рукавички. Дозволили вибирати карти самим. Я обрала червоний, ну я ж дівчинка, а Нік синій, і тут все зрозуміло.   

Уф, швидкість, адреналін, та цілий вагон позитивних емоцій. Я і подумати не могла, що мені міг такий вид розваг сподобатись. Спочатку я боялася навіть сісти в цю маленьку машинку, але Нік запевнив, що тут немає нічого небезпечного, сюди навіть з дітьми приходять. Ми повинні будемо рухатися по колу, стінки всі м'які, щоб при зіткненні не сильно відчувався удар. І я погодилась, вирішила довіритись і жодного разу не пошкодувала.    

Нік не квапив мене, дав час, щоб я звикла. Декілька кругів він їхав поруч, розповідаючи де яка педалька і як треба крутити руля, щоб повернути. Потім я запропонувала гру "хто перший до фінішу". 

- Карамелька, ти махлюєш, – сміявся він, коли я випадково його підрізала.   

Так круто все це було, що не хотілося йти навіть. Нік запевнив, що якщо мені дуже сподобалося, то можна ще сюди навідатись.   

На емоціях я підскочила до хлопця, повисла на шиї та поцілувала його. Правда я хотіла в щоку, але Нік тим часом розвернувся і вийшло в губи. Вони в нього такі м'які. Мамочки, табун мурашок пробіг по всьому тілу. Я зніяковіла, але відступати не поспішала. Стояла і намагалась зрозуміти, чи сподобалось мені?    

Нік заправив пасмо волосся мені за вухо. Провів пальцем по щоці та нахилився до мого обличчя. Він цілував мене так ніжно і неквапливо, ніби боявся, що я зараз же відштовхну його. Зрозумівши, що я не мала наміру тікати, і навіть не проти того, що відбувалося, він поглибив поцілунок. 

Так, це був мій перший справжній поцілунок. І так, саме таким я собі його й уявляла. Ноги ватяні, і добре, що Нік мене в цей момент тримав, інакше я б упала прямо тут, угу, йому під ноги й розтеклася б калюжкою. Серце билося з такою силою, що думала, воно чи зупиниться, чи вистрибне.

Нік, важко дихаючи закінчив поцілунок, притиснув мене до своїх грудей. А там… Його серце стукало не тихіше за моє.    

- Вибач, не втримався, – трохи хриплим голосом сказав хлопець. Я ж вирішила зменшити напруження цієї ситуації, сказала:     

- Нік, я щось зголодніла, – ай, і це мій голос зараз був? Прокашлявшись додала, – я там бачила вивіску "спорт-кафе", може сходимо?    

- Так, буде чудово.    

Ми здали видані нам шоломи та рукавички, попрямували на вихід. Нік тримався на відстані за метр від мене, при цьому нервово стискаючи кулаки. Чого це він? 

А може Нік зрозумів, що я не виправдала його очікувань, і тепер жалкує про свої слова. І чому я не порадилась з Леською чи Натою? Я ж зовсім не розуміла, як себе потрібно поводити з хлопцями. Але подруга говорила, що найголовніше в будь-яких стосунках – відвертість і щирість. 

Якщо я не сподобалась йому такою, яка є, значить даний хлопець не мій єдиний. Нік перший юнак, з яким я погодилась погуляти. А скільки таких ще буде? Заспокоївши себе цими думками, посміхнулась сама собі.     

Замовили піцу, салат та сік. Їли мовчки. Кожен думав про своє. Потім нам закортіло солодкого. Коли офіціант запитав, яке саме ми хочемо, в один голос сказали – фісташкове. Це цікаво, що наші смаки на їжу співпадають. Спочатку піца ще вдома у Ніка, тепер морозиво. І просто не можна не згадати про ту чарівну каву з корицею.   

Від такого насиченого дня я майже всю дорогу додому безсоромно продрихла. Сподіваюся, хоч слинки не пускала на дороге відбиття салону. Так ось Нік припаркувався прямо біля входу в будинок.

- Прокидайся, Соня, приїхали, – промовив хлопець, ніжно погладжуючи мою щоку.   

- Нік, дякую тобі за прекрасний день та море позитивних емоцій. А зараз я, мабуть, піду. Адже завтра на пари, – мені було трохи ніяково, тому я намагалася закінчити прогулянку якомога швидше.  

- До речі, про це. Карамелька, я з великим задоволенням тебе відвезу. Ні-ні, відмови не приймаються.