Глава 10

Нікіта

Трохи раніше, ніж було потрібно, виїхав за другом. Знаючи звичку Кіра, завжди запізнюватися, вирішив сам проконтролювати процес його зборів.

Не хотілося, щоб Лана була в клубі без мого нагляду. Хлопці в наш час ходять до подібних закладів з метою напитися чи підчепити дівку на ніч. Знаю, адже сам так робив і не один раз.

Я мав рацію, довелося чекати друга близько пів години. Крутиться перед дзеркалом, як дівчина. Хах, хлопця не зупиняло навіть те, що ми повинні були їхати до його клубу, який він своїми силами та важкою працею відкрив, не взявши при цьому у батька ні копійки. Друг завжди говорив, що він, як власник клубу, являться його лицем, тому повинен завжди виглядати бездоганно.

Припаркувавши машину, попрямував до клубу, не чекаючи Кіра. Чудово знаю, що він ще говоритиме з охоронцем на вході. Завжди перевіряє чи все гаразд – у цьому весь Кір.

Зайшовши всередину, відразу помітив хлопців із групи, які сиділи за столиком. Замовивши на барі каву, пішов до них. Так, Лани ніде не видно. Невже не прийшла?

Плавно перевів погляд на танцмайданчик, помітив маленьку фігурку в непристойно короткій чорній сукні. Дівчина танцювала до мене спиною. Я не бачив її обличчя. Біля неї помічаю Нату та ще пару дівчат із групи. Значить я все-таки маю рацію – це моя маленька Ланочка. І як вона могла одягнути це неподобство на себе? Воно ж ледве попу прикриває. Чорт! Прибив би.

Змінилася композиція і до моїх одногрупниць підійшов Кір. Але дивився друг чомусь лише на мою Карамельку. Вб'ю гада. Він щось сказав Наті на вушко, та при цьому насупилася. І попрямував до Лани.

Захарченко ж продовжувала танцювати навіть коли мій вже колишній друг поклав руки їй на талію. Ррр… Кулаки стиснулись з такою силою, що побіліли кісточки. Якщо накинувся б на нього прямо в клубі, то отримав би по обличчю від його охорони. Вирішив з ним розібратися пізніше і наодинці. 

Пісня закінчилася, Кір одразу кудись злиняв, а Лана вирішила напевно відпочити. Дівчина рухалася у бік нашого столика. Помітивши мене, вона зупинилася та застигла на місці. О, так, маленька, бійся. Зараз ти отримаєш по своїй красивій попці, якою щойно так апетитно виляла перед всім клубом.

Неспішно почав пробиратися через натовп, який був на танцмайданчику, постійно спостерігаючи за дівчиною. Я чесно боявся, що вона могла втекти, так сильно бігали її очі.

- Карамелька, а ходімо вийдемо. Мені дуже хочеться з тобою поговорити, – видавив з себе посмішку, щоб хоч трохи пом’якшити вираз обличчя, а то й справді втече.

- Я з тобою нікуди не піду. Дай пройти, – голосно сказала вона, перегукуючи музику. І вже тихіше додала, – будь ласка, – і так дивилася на мене, ніби я людина, в якої психічні розлади. 

- Ні, маленька, ти підеш зі мною і це не обговорюється, – швидко перекинув її через плече, однією рукою намагався притримати сукню, щоб вона не злетіла.

Зі своєю дорогоцінною ношею, я вискочив із клубу і попрямував до своєї машини.

- Постав мене там, де взяв! Гей, ти мене чуєш? – я ж мовчки дійшов до машини, відчинив двері, обережно посадив дівчину всередину, так само мовчки завів машину та й поїхав якомога далі від цього місця.

Лана спочатку намагалася з'ясувати куди ми їдемо, але зрозумівши, що я не маю наміру зараз навіть говорити з нею, насупилась і відвернулася до вікна.

Щоб хоч трохи заспокоїтися і не виплеснути всю свою злість на дівчину, увімкнув музику і почав постукувати пальцями по керму їй у такт. Хоча, я був не злий, я був лютий. Це ж треба надіти таку сукню... але, якщо подумати та подивитися на ситуацію з холодною головою, то в клуб саме у таких сукнях і ходять. Але я не можу допустити, щоб на Карамельку дивилися та облизувалися інші хлопці.

Спочатку думав відвести її додому, але ще раз подивившись на дівчину, що сиділа на сусідньому сидінні, вирішив поїхати до себе. Знаю, що не мав на це жодного права, але я не міг її відпустити.

У сумці Карамельки, яку я забрав та закинув на заднє сидіння ще біля клубу, постійно грала музика. Їй хтось дуже наполегливо намагався додзвонитись. Лана потяглася, і діставши телефон хотіла відповісти. Вихопивши телефон, скинув виклик. Боже, поводжуся як якийсь маніяк. Що ж ти зі мною робиш, Лано?

- Побуде поки що в мене. Зараз ми їдемо до мене додому, і там спокійно зможемо поговорити, – на одному подиху випалив я.

- Нік, навіщо нам до тебе додому? Я не хочу. І взагалі ти мене лякаєш, – сказала Лана і ще сильніше відсторонилася від мене.

Більше ми не говорили, слухали музику і кожен думав про своє. А що я можу сказати? Я і сам собі не зможу відповісти на запитання: "навіщо везу її до себе?"

Під'їхавши до під'їзду, розвернувся до дівчини й ніжно торкнувся до її обличчя. Вона здригнулася, але не відсторонилася. Невже я так налякав дівчину, що вона думає, що я можу її образити. Ні, ні, і ще раз ні.

- Лано, подивись на мене, – вона підняла свої очі в яких читався страх... чи інтерес. Якби мені хотілося, щоб все ж таки друге. – Не бійся мене. Давай зараз піднімемося у квартиру і я спробую пояснити, навіщо я так вчинив, – вона кивнула. Хах, напевно, думає, що з психами краще не сперечатися.

Ми мовчки вибралися з машини та піднялися до квартири. Зачинивши за нами двері, пройшли до зали. Лана сіла на диван, а я опустився в крісло навпроти неї.