Глава 12 Емма

          Боже!   Що    я    тут    роблю?    Навіщо    повелась ?    Знала   ж    з    самого    початку    що    він    такий.   Ну    хоч    ім'я    моє    він    точно    запам'ятав.    Швидко    спустилась    ліфтом    на    перший    поверх    і    викликаю    таксі.   

       - Еммо!   Еммо   зачекай. - підбіг   до    мене    Артем.  -  Не   тікай    будь    ласка.    Чорт!   Та   дівчина ...  Коротше... 

      - Вона    сказала    неправду?   - запитую .  Він   провів   долонею   по   волоссі. 

      - Правду ,   але...   Ти  -  це    інше    розумієш?   

      - Як    її    звати?  - запитую   для    чогось .   Можливо   хочу   себе    переконати ,   що   все    не    зовсім   так    як    виглядає. 

       - Я    не    знаю.  - все   саме   так - гмикаю  подумки.  

       - Ясно.  

       - Що   ясно?   Що    тобі    ясно? - його    голос    зривається    на    крик.  - Що    я    нормальний   здоровий    чоловік  в   якого    є    свої   бажання    і   потреби ?   Так ,   в   мене    було    багато   дівчат .   Дуже   багато.   Але    це    тому    що    я    не    хотів    серйозних   стосунків,   не   хотів   відповідальності    і   відчуття   залежності .   Набагато    простіше  без   будь-яких   зобов'язань   зайнятись   сексом   і   все. - я розвернулась   щоб    піти.   Не   хочу    цього    слухати.   Відчуваю   як    до    горла   підступає    ком .  Артем    ловить    мене    за    руку   .  - Стій!    Ти - це  інше   карамелько .   З    тобою    все    не    так.   З    тобою    я    хочу    спробувати    по-справжньому.   Повір    мені    Еммо. -  якби    ти    тільки    знав ,   як    я    цього    хочу .    Але    не    можу. 

      - Пробач   Артеме ,   я    краще    поїду. - звільняюсь    з    його    обіймів    і    сідаю    в    авто    яке    щойно    приїхало. 

      Тільки    тепер   дозволяю  собі    розплакатись.   І    не    через    Артема ,   а    через    себе.   Він    такий    який    є.   І    завжди    таким    був.   Це    я    чомусь    вирішила    що    я    особлива    і    що    в    нас    все    може    вийти.    В    сумочці    ожив    телефон .    Телефонує   Артем.    Я   скинула    виклик.    Через    кілька    секунд    прийшло   повідомлення.

   "Це   не   справедливо   Еммо.  Ми   навіть   знайомі   тоді  не   були.   А   ти   ображаєшся   на   те ,   що   вже   в   минулому   і   що    я    змінити    не   можу."

 Ще  одне   повідомлення. 

   "Ти   мені   дуже  подобаєшся   Еммо!  Повір.  До   завтра   карамелько". 

 Знайомі   не   були?   Помиляєшся    Тьома.   Саме    в    цьому    вся    проблема.    Одного   разу    ти    вже   довів   мене    до  такого    стану ,   коли   жити    не   хотілось.   І   тоді   я     ще   була   дитиною   і   не    знала   що   таке   твоя  увага ,   близькість   і   поцілунки.   Тепер   знаю.   Від   того    ще    важче .   Але   якщо   це    зайде    далі    і   ти    тоді    мене   кинеш ,   я   не    уявляю    що   тоді   робити . 

    Не   відповідаю   йому.    Та    щойно   кладу    телефон    в    сумочку ,   як   знов    приходить    повідомлення.   Цього   разу    від    Джесіки. 

"Привіт    Ем!  Сідаю   в   літак.   Завтра   зустрічай.   Сюрприз!!!"

Посміхаюсь .   Джес    в    своєму   репертуарі.    Дуже  вчасно.   Вона   мені    зараз    потрібна.   

  "Класно!  Я   дуже   скучила.  Чекаю   з   нетерпінням."

    Приїхала   додому ,   прийняла    душ    і   помітила   що   десь   загубила    одну    сережку.   Капець!   Ну    дуже    вчасно!    Зараз   я   точно    не   зможу    дозволити    собі   купити    нові.   Раптом   згадала    про    сережки    які    мені    на    день    народження    подарував    Ноа.    Знайшла   коробочку   і   відкрила.   Гарні   сережки.     Кільця    з   маленькими  камінчиками .    Дістала    і    одягла    їх.   Дякую   Ноа .   Мені   дуже   подобається  і   дуже  личить. 

     Заснути   довго   не   виходило.   Я   згадувала    слова    Артема    і   думала ,   чи   не   роблю    я    помилку?    Може   все   ж   довіритись   і   спробувати   бути   з    ним ?   А   раптом    я    дійсно    йому    подобаюсь    і    в    нас    все    вийде?    А    якщо    ні?     І   як   завтра   йти   на    роботу ?   Тьома   точно   захоче    поговорити   і   що    йому    сказати?   Що    я   та   сама   дівчинка   яку   він   колись  неодноразово    ображав ?     Що    досі    кохаю    його   і   просто   не    переживу   якщо    він    мені    зрадить?    Що    не    довіряю    йому    бо   досі   нічого    не   забула    і    не   пробачила?   Що   ніколи    ні   з   ким   не   зустрічалась   бо   боялась    знов    закохатись?   Що   досі   настільки   невпевнена    в    собі   через   його   образи  ,   що   не   люблю     зайвий   раз   дивитись    в   дзеркало ?   Ці   всі   думки   закінчились    риданням    в    подушку.   Але    від   цього    стало   легше   і    я    заснула. 

       Вранці   як    я    й    думала ,   біля    кафе    мене    чекав    Тьома.    На   ньому   чорні   джинси,   біла   футболка    і   чорна    шкіряна    куртка.    Ну   як   можна    бути    настільки    гарним?   Такі    чоловіки   народжуються   щоб    зводити    з    розуму   дівчат.    Він   підходить    і    з    кожним    його    кроком   серце    гепає    все    сильніше.   Зупинився    за   крок    від    мене. 

      - Привіт .   Як   ти?  -  запитує    гіпнотизуючи   поглядом   мої   губи.

      - Нормально.   Приїхала   трохи   раніше ,   бо   я   ж   сьогодні   сама    на   кухні.   Потрібно    встигнути    все. - намагаюсь   відразу   перевести   тему    на    роботу. 

      - Не   сама.   Марина   обіцяла    привезти   тобі   тимчасову   помічницю ,   поки    ми    когось    знайдемо. 

      - Дякую  .   Сьогодні   прилітає    моя    Джес ,   так    що    вже    буде    підмога.