Глава 11 Артем

      Ледь   відірвався    від   неї.    Я   стільки   часу   цим    марив .   Мріяв    відчути   її   губи ,   її   смак  ,   що   коли   нарешті    відчув,    зрозумів    що   пропав   остаточно.   Вона   така   ніжна   і   солодка   дівчинка ,   що    дах    зносить.   І   в  нас    нарешті    сьогодні    буде    перше    побачення.   А    це    вже    великий    крок    вперед.   Тепер    головне    нічого    не    спаскудити ,   бо   в    цьому    я    майстер.  

     Протягом   дня   було    багато   справ .    Найняв     працівників    щоб    збільшити   терасу   і   зробити   над   нею    дах.   Потрібно    було    проконтролювати   роботу.  Також   завезли   нові    більші   столи   і    кілька    диванчиків ,   тому    що   відвідувачів   реально    побільшало.   Коротше ,   робота    йде   повним  ходом.    Та    щойно   з'являлась   вільна    хвилинка ,   я   ледь    стримувався    щоб    не    піти   на    кухню    і  не  згребти   Емму    в    обійми.   Зупиняло    те ,   що     як    казала   дівчина ,  це   додасть   приводу    для    пліток,   яких    вона    так    боїться.   Як    на    мене ,   то    нехай    собі    говорять ,   поки    я    не    чую .   Але    що    ж    такого    цікаво   вони    говорять ,   що    вона    хвилюється? 

     Коли    до    кінця    робочого    часу    залишились    лічені    хвилини ,   я    все    ж    не    стримався ,   піднявся    і    пішов    за    Еммою.   

Її     побачив   в   коридорі  ,   біля    дверей   в    роздягальню.   Стоїть  до    мене    спиною ,   плечі    опущені.   Відразу    зрозумів    що    щось    не    так.    Підходжу    ближче    і    перш    ніж    розвернути    її    до    себе    і    запитати    що    сталось ,   чую   голоси    які    доносяться    з   роздягальні.

      - А   я    тобі    відразу   казала   що   дивно   це.   Вона    ще   зовсім   сопливе   дівчисько ,   а    вже   шеф    на    кухні.

     - Ось   дівчата ,   вчіться    як    потрібно   по   житті    пробиватись.   Розставила   ніжки   перед   шефом    і   робота   твоя.   Шльондра   вона ,   а   не   шеф.    А    вдає    таку    милу    овечку.    -  от    сучки!  

        Я    стис    кулаки ,   здається    зараз   всіх    порву.   Емма   видно    відчула    що    не    сама    і   різко   розвернулась    до    мене.   В   найгарніших    в   світі    очах   застигли   сльози .   Все   трясця!    Срака  вам ,   кури  ви   щипані!   Відсунув   карамельку   в   сторону   і    різко    відчинив    двері.   В роздягальні    сидять   двоє   новеньких   з    кухні    і    Юля.   Побачили    мене    і   різко   піднялись  . 

      -  А   тепер    слухайте   сюди   ,  баби   базарні!    Емма  -   єдина    з   вас    хто    заслуговує   на   цю   роботу ,   тому   що   готує   вона    чудово    і   ще    жодної    скарги    не    було.   На   роботу   її    брав   не   я,    а  наша   головна    кондитерка ,   після    того,   як    дівчина   здала   їй    екзамен .   І    нарешті   останнє ,   Емма   закінчила    один    з   найпрестижніших   кулінарних    університетів    в    Лондоні.   Хтось    з    вас    може    цим    похизуватись?   - вони   опустили    голови   і   мовчать.   Почуваюсь   директором    школи   на   лінійці,   який   роздає   бамбулей   нетямущим     учням.   -  А   ти,    Юля ,   краще    б    закрила    свій    поганий   рот.   Чи    не    ти    це    в    перший    же    день    ходила   напівгола    і   навіть   на   стіл   вискакувала   розставивши    ноги,   щоб    мене    спокусити?   Я    тебе     відшив   і   ти    знайшла    винну?   Тепер   ходиш   і   плітки   розносиш?    А   ти    не     думала ,   що    не    всім    подобаються    шльондри?    Коротше  ,   завтра    виходить    на   роботу   тільки    та    з    вас ,   в    кого    такі    ж    успіхи   і   досягнення    як    і     в     Емми.   - вони    переглянулись.   - Щось   не     так?   Немає   таких ?   Тоді   валіть    на    базар   зернятами    торгувати.   Нахер    звідси    пішли!    І    щоб    я    вас    більше    не    бачив.   

     Вони    здиміли    і    я    хотів   вийти    в   коридор    за    Еммою ,   та    щойно   розвернувся    як    вона    сама    кинулась    мені    в    обійми.   Я навіть     розгубився    на    мить ,    а    потім     обійняв    її   і   притис   до    себе.  Дівчинка    моя.   І   знов   скажена     аритмія   і   прилив   якоїсь   невідомої   досі   ніжності.   І   все  одне  і  те   ж    саме   запитання   лунає    в    голові... "Що    ж    ти    зробила    зі    мною   дівчинко?"

     - Дякую!  - прошепотіла    в   шию   і   я   чорт   забирай    відчув    себе    якимось   героєм.   Лицарем   бляха   муха ,   який   врятував    честь   принцеси. 

      - Немає    за   що    карамелько,   пліток    більше    не    буде.   А    якщо    будуть ,   то    будемо    звільняти  всіх  ,  поки    не    знайдемо    нормальних    працівників ,    яких    буде   цікавити    робота    а    не    чуже    життя.  - вона   підіймає    до    мене    обличчя   і   мене   знов    до    кісток    пробирає    цей   погляд...  Такий    вихор    почуттів    в    цих    очах ,   що   стає    важко    дихати .   І   це   не   вдячність .  Ні.   Це   щось   набагато    більше.   Щось ,   від    чого    розпирає    грудну    клітку.    Нахиляюсь    і    ніжно   цілую .   Емма    відразу   відповідає    і    я    знов    мало    не    стогну    від    насолоди.   Яка   ж    вона    ніжна...  Моя   солодка    карамелька. -   Заспокоїлась?   Можемо   їхати? 

      - Куди   їхати?  - розгубилась    Емма. 

      - Як   це   куди?   На    побачення    крихітко.   Забула?    Ніяких    відмов    не    приймаю.   Ти   погодилась.   Я    й   так    вже    два   тижні   чекаю    цього   побачення. -  вона   знов   якось    дивно   глянула    на   мене ,   наче    хотіла    щось    сказати    і    передумала.   Я    часто    ловлю    такий   її    погляд.