Глава 8 Емма

       Щойно прийшла на роботу, як до мене підійшла зла наче фурія Юля. 

     - Слухай ти, навіть не думай крутити хвостом перед шефом. Ти й так нам вчора завадила. Артем буде моїм. Якщо хочеш тут працювати, сиди на своїй кухні і навіть носа звідти не висовуй. Зрозуміла? Це я поки що по-хорошому прошу. - я лише підняла брови і хотіла відповісти, як Аня - інша офіціантка мене перервала. 

     - Он він приїхав. Це його авто. За роботу всі! Швидко! - я відразу розвернулась і пішла в роздягальню. Не тому що злякалась погроз Юлі, а тому що не хотіла його бачити. Вчора до самого вечора перед очима була картинка, як дівчина сиділа на столі а Артем стискав її сідниці. Після того ще хотів щоб я нормально з ним розмовляла? Так, я знаю що він мені нічого не винен, але ж як можна бути таким бабієм? Невже байдуже з ким спати? Це ж гидко! Образливо було навіть думати, що мене він теж тільки для цього кликав на побачення. 

Та як виявилось, то були лише квіточки...  

     Ми з Лількою домовились зустрітись після роботи. Вона має заїхати за мною, відвезти спершу в лікарню до мами, а потім ми мали сходити в кіно. Тому я одягла вранці білу сукню, а з собою взяла футболку і штани.  

     Ну ніяк я не розраховувала що Тьома може зайти в роздягалку... Він просто пожирав моє тіло своїм палаючим поглядом. Стало соромно і спекотно. Коли він підійшов майже впритул, я перестала дихати. Його близькість викликала тремтіння в усьому тілі, а коли він шепотів щось на вухо, лоскочучи своїм диханням... Матінко!!! Це було так приємно, так бентежно. І одне розуміння того, що це він так близько - мій Тьома, що це його запахом мене огортає - зводило з розуму.  Я навіть забула що стою перед ним майже гола. Та я про все на світі забула.  Бачила лише його палаючий погляд і відчувала його дихання.

     Та його слова швидко привели мене до тями і опустили на землю. Він вирішив що я навмисне роздяглась, для нього і запропонував продовжити після роботи. А потім, щей образив.                                                        

    - Стерво! Чого ламаєшся? Ціну набиваєш? То скажи скільки, я заплачу! - я була шокована. З усієї сили вліпила йому ляпас і втекла. Сльози течуть рікою. Ну, за що він так зі мною? Навіщо він мене ображає? І тоді і зараз. Як можна бути таким жорстоким?  

     Спершу з'явилась думка звільнитись. Та я вже не маленька щоб знов від нього тікати. Та й немає куди тікати.  Мені реально дуже потрібна робота, до того ж , вона мені дуже подобається. Це ж мрія - займатись улюбленою справою, та ще й отримувати за це гарні гроші. Але після того як до мене знов увірвалась Юля і обізвала всіма можливими і неможливими словами, мої нерви здали. Написала заяву і пішла в кабінет Артема. Нічого, це не єдиний такий заклад в місті. Знайду іншу роботу. 

     Я довго вагалась перед тим як постукати. Здавалось , побачу його і знов розплачусь. Не можна так. Не можна показувати йому свої почуття. Та тут Артем знов мене здивував... Вибачився і сказав, що я дуже йому подобаюсь. Сердечко знов збожеволіло. І хоч здається що говорив він щиро, але повірити складно. Такі як він можуть все що завгодно говорити, щоб добитись свого. Не вірю я йому. Дуже хочу - але не вірю. Та на роботі вирішила поки що залишитись. Встигну звільнитись якщо що.  

     До кінця робочого часу я з кухні не виходила. Готувала, випікала, прикрашала. В мене є стільки цікавих ідей і нових рецептів, дуже хочеться спробувати зробити щось новеньке, незвичне , та по-перше, - не хочу виглядати вискочкою, а по-друге, - не знаю як до цього віднесеться Тьома. Тобто Артем. Тому роблю все по стандарту.  

     Весь час  не могла  викинути з голови слова Артема. І в роздягалці, коли ображав, і в його кабінеті, коли просив вибачення. Особливо в кабінеті… Я дійсно думала звільнитись, бо слухати такі образи… та ще й від нього… це дуже неприємно.  Та слова про те що я дуже подобаюсь йому і він сам не знає що з ним діється, звісно трохи підняли мій настрій.   Ну що ж, звільнитись я завжди встигну, а от головним кондитером в таке от кафе, мене навряд чи десь візьмуть. Та й тут би не взяли, якби не той випадок з Мариною.

     Я перевдяглась в білу сукню, трішки підфарбувалась і розчесала волосся. Ліля вже під'їхала, чекає мене. Та коли я вийшла, виявилось що мене чекає не лише подруга...      Артем стоїть склавши руки на грудях і спершись сідницями до чорної іномарки. Блін! Ну чому він такий гарний? І головне, знає ж гад як діє на дівчат… Щойно я вийшла, він піднявся і рушив до мене.  

     - Я відвезу тебе додому. Тобто... Якщо ти не проти звісно? - і посміхається своєю сліпучою посмішкою. Скільки цих твоїх посмішок я вже бачила? І мріяла щоб ти колись мені так посміхнувся. Та тепер я знаю що тобі від мене потрібно. Я ж хочу більшого.  

     - Дякую, але непотрібно. - видно він був впевнений що я не відмовлю бо посміхатись перестав.  

     - Ти ще ображаєшся? Я ж вибачився і пояснив все. - невже він дійсно думає, що слово. "пробач" може все виправити? Хоча, видно що вибачається він не часто. 

     - Ні. Просто, я живу тут поруч. До того ж, навіщо це вам?  

     - Припини викати,  Еммо. -  гаркнув . - Це дико.  Тим більше, робочий час завершився.  

     - Так, але ви залишаєтесь моїм шефом, Артеме. – бачу, що він починає закипати і це чомусь починає страшенно подобатись.  

     - Нууу, щось в роздягалці тебе це мало зупиняло. Як ти там мене називала? А! Так! Дурень самозакоханий і придурок. А я знаєш і тоді був твоїм шефом. - я ледь стрималась щоб не розсміятись.  

     - Заслужили.  

     - Знаю! Але що ж це виходить, щоб ти почала звертатись до мене на ти, потрібно бути придурком? - тепер я вже не витримала, почала вголос сміятись. Артем теж сміявся а потім перевів погляд на мої губи. - В тебе дуже гарна посмішка, Еммо. - не дивись на мене так. Чого ж він так дивиться? Від цього погляду серце завмерає. Артем робить крок до мене і його долоні обпалюють талію через сукню. - Не відштовхуй мене, феє. Давай прогуляємось, поговоримо. - в цей момент Ліля почала сигналити.