Глава 8 Емма

      Щойно   прийшла  на   роботу,   як   до   мене   підійшла  зла   наче   фурія   Юля.

     - Слухай   ти,  навіть  не   думай   крутити  хвостом  перед   шефом.   Ти   й  так   нам  вчора   завадила.   Артем  буде   моїм.   Якщо  хочеш   тут   працювати ,  сиди  на   своїй   кухні  і   навіть   носа   звідти  не   висовуй.  Зрозуміла?   Це   я   поки   що    по-хорошому   прошу. -  я  лише   підняла   брови   і   хотіла   відповісти ,   як   Аня  -  інша   офіціантка   мене  перервала.

     -  Он   він   приїхав.   Це  його   авто.  За  роботу   всі!  Швидко!  - я   відразу   розвернулась   і   пішла   в   роздягальню.   Не   тому   що    злякалась   погроз   Юлі ,   а   тому    що    не    хотіла    його    бачити.   Вчора   до    самого   вечора   перед    очима    була   картинка ,   як   дівчина   сиділа   на   столі    а    Артем   стискав   її   сідниці .  Після   того   ще  хотів   щоб    я    нормально    з    ним    розмовляла?   Так ,   я    знаю    що    він    мені    нічого    не    винен ,   але   ж   як    можна    бути    таким    бабієм?   Невже    байдуже    з    ким    спати?   Це   ж    гидко!    Образливо    було    навіть   думати ,   що   мене    він    теж    тільки    для   цього    кликав    на   побачення.

      Та   як    виявилось ,   то   були    лише    квіточки... 

     Ми   з   Лількою   домовились    зустрітись    після    роботи .  Вона    має    заїхати    за    мною ,   відвезти    спершу    в    лікарню    до    мами ,   а    потім   ми    мали   сходити    в   кіно.    Тому    я    одягла    вранці    білу    сукню ,   а    з    собою    взяла    футболку    і   штани.   

       Ну   ніяк   я    не    розраховувала    що   Тьома     може   зайти    в   роздягалку...   Він    просто   пожирав    моє    тіло    своїм   палаючим    поглядом.   Стало   соромно    і   спекотно.   Коли    він    підійшов   майже   впритул ,   я   перестала    дихати.   Його    близькість   викликала   тремтіння   в    усьому   тілі ,    а    коли    він   шепотів    щось    на    вухо ,   лоскочучи    своїм    диханням...   Матінко!!!  Це   було    так   приємно ,   так   бентежно.   І   одне   розуміння   того ,   що   це   він  так   близько   -  мій  Тьома ,    що   це   його    запахом    мене   огортає - зводило   з   розуму.  

       Та    його    слова    швидко    привели     мене   до    тями    і   опустили    на  землю.    Він   вирішив    що    я   навмисне   роздяглась ,  для   нього    і    запропонував    продовжити    після   роботи.   А   потім   ще   й   образив.

      - Стерво!  Чого   ламаєшся ?  Ціну    набиваєш?   То   скажи    скільки ,   я    заплачу.  -  я   була   шокована.  З   усієї   сили   вліпила   йому    ляпас    і    втекла.   Сльози   течуть   рікою .  Ну   за    що   він   так   зі   мною?   Навіщо    він    мене    ображає?   І   тоді    і   зараз.   Як   можна    бути    таким   жорстоким?   

     Спершу   з'явилась   думка   звільнитись.  Та   я   вже   не   маленька   щоб  знов    від   нього   тікати.   Мені   реально   дуже   потрібна   робота ,   до   того  ж ,   вона   мені   дуже   подобається.   Це   ж   мрія -  займатись  улюбленою    справою ,  та   ще    й   отримувати   за   це   гарні   гроші.   Але   після    того  як   до   мене    знов    увірвалась   Юля   і    обізвала    всіма    можливими   і   неможливими   словами  ,   мої   нерви   здали.    Написала   заяву    і    пішла    в   кабінет   Артема.   Нічого ,   це   не   єдиний   такий   заклад   в   місті.   Знайду   іншу   роботу.

    Я   довго   вагалась   перед    тим   як   постукати .   Здавалось ,   побачу   його   і   знов   розплачусь.    Не  можна    так.   Не   можна   показувати   йому   свої   почуття .        Та    тут   Артем    знов   мене   здивував...  Вибачився   і   сказав   що  я  дуже    йому   подобаюсь.    Сердечко   знов   збожеволіло.  І   хоч   здається   що   говорив    він   щиро,   але   повірити   складно.  Такі   як    він   можуть   все   що   завгодно   говорити ,  щоб   добитись   свого.  Не   вірю   я   йому.   Дуже  хочу -  але   не   вірю.     Та   на  роботі   вирішила   поки  що   залишитись.    Встигну   звільнитись   якщо   що.    

      До   кінця   робочого    часу    я    з    кухні    не    виходила.    Готувала ,   випікала ,   прикрашала.    В   мене   є   стільки   цікавих   ідей   і   нових   рецептів ,   дуже   хочеться   спробувати   зробити    щось   новеньке ,   незвичне ,   та   по-перше,  -  не   хочу    виглядати   вискочкою ,   а    по-друге ,  - не   знаю    як    до   цього    віднесеться   Тьома.  Тобто    Артем.    Тому   роблю    все    по   стандарту.   

     Я   перевдяглась  в    білу   сукню ,   трішки   підфарбувалась   і   розчесала   волосся.  Ліля   вже   під'їхала ,   чекає    мене.   Та    коли    я    вийшла ,   виявилось    що    мене   чекає    не   лише    подруга...   Артем    стоїть   склавши    руки    на    грудях    і    спершись    сідницями   до   чорної   іномарки .   Блін!   Ну   чому    він    такий    гарний?   Щойно    я    вийшла ,   він   піднявся   і    рушив    до    мене. 

      - Я   відвезу    тебе   додому.   Тобто...  Якщо   ти    не    проти    звісно?  -  і   посміхається   своєю    сліпучою    посмішкою.   Скільки   цих    твоїх   посмішок    я    вже    бачила ?   І   мріяла    щоб   ти    колись    мені    так   посміхнувся.    Та   тепер   я    знаю    що    тобі    від    мене    потрібно.   Я   ж   хочу    більшого. 

       - Дякую ,   але    непотрібно.   - видно   він    був    впевнений   що   я    не   відмовлю   бо   посміхатись   перестав. 

       - Ти   ще    ображаєшся?   Я   ж     вибачився    і   пояснив    все. - невже   він  дійсно   думає ,   що   слово. "пробач"   може    все    виправити?   Хоча   видно   що    вибачається   він   не    часто.

        - Ні.  Просто,   я   живу   тут    поруч.    До    того   ж ,  навіщо   це    вам? 

        - Припини   викати    Еммо. - гаркнув .    - Це   дико .   Тим   більше ,   робочий    час    завершився.