Глава 6 Артем

      Ніч була веселою. Ми з друзями знов зависали в клубешнику. Пили, гуляли, танцювали і знімали кралечок. Я спершу звісно сподівався там знов побачити свою фею… Знов вдивлявся в обличчя дівчат. Особливо блондинок. Та не пощастило. А потім градус піднявся до такого рівня, що я вже майже нічого не пам’ятаю.  Мабуть потім стало ще веселіше…

      Піднятись вранці, так як я планував,  не вийшло. До того ж,  прокинувся я не в своєму ліжку і поруч спала якась блондинка.  Ну що ж це мене теж не здивувало… Не вперше. Тихенько піднявся, знайшов свої речі і так само тихенько змився. Довелось поїхати додому, прийняти душ і перевдягтись.  Добре що мама мене не бачила, бо знов мав би що слухати.   Тільки в обід я під'їхав до кондитерської "Шоколадна фантазія".  

      Вийшов з автомобіля і оглянув  будівлю. Гм. А все не так вже й погано... Я б навіть сказав - миленько. У всякому випадку з вулиці. На літній терасі кілька столиків і всі вони зайняті. Лунає тихенька музика. Всюди чисто і охайно. В приміщенні теж стоять столики, а посередині велика вітрина з різноманітними солодощами і тортами. Не зовсім моя тема, але якщо буде приносити прибутки, то поки що підійде. За вітриною стоїть кавомашина і ще якісь прилади, пізніше розберусь що саме. Там само стоять дівчата і приймають замовлення.  

     - Доброго дня! Ласкаво просимо. - підійшла до мене симпатична брюнетка з широкою посмішкою. - Там є ще один вільний столик, так що обирайте що бажаєте і сідайте, я вам все принесу. - по її палаючих очах і тому як вона на мене дивиться, можу впевнено сказати, що якби я захотів від неї чогось іншого, вона б з радістю виконала будь-яке моє бажання.  Та зараз мені не до того. Ще й так  трохи штормить після вчорашнього.

     - Дякую. Та нічого не треба. Мене звуть Артем Шевченко. І я власник цієї кафешки. - вона на мить розгубилась, та потім її посмішка стала ще ширшою.  

     - Рада з вами познайомитись. Мене звуть Юля.  

     - Добре, Юля, іди працюй. Скажеш всім, що я хочу познайомитись, тому коли звільняться нехай зайдуть до мене. Не всі одразу, по черзі. - вона кивнула. - То де мій кабінет?  

     - Там. За стійкою. Я проведу вас. - дівчина провела мене до дверей і пішла працювати.  

        Кабінет невеличкий, але цілком зручний і світлий. Посередині стоїть великий стіл, на ньому комп'ютер. Шкіряне крісло і шафа для документів. Цілком в маминому стилі, але мене все влаштовує. Змінювати нічого не буду.  До того ж, я не збираюсь постійно тут сидіти. Так, приїхати раз-другий в тиждень,  типу проконтролювати роботу і все.  І мама буде задоволена і в мене  буде ще якийсь дохід.

     Протягом години до мене заходили працівники щоб познайомитись, та Юля вже приходила разів п'ять. То пропонувала каву, то чай, то тістечка. І кожного разу її спідниця була все коротшою, а ґудзики на сорочці розстібались один за одним все нижче. Коли я нарешті сказав що не люблю солодощі, дівчина навіть запропонувала збігати в кафе поруч і принести мені щось інше. Тоді я оглянув її ... Ну а що? Дівчина симпотна, тіло теж норм, до того ж сама себе так наполегливо пропонує.  До того ж, мене вже майже відпустило.  Може час поближче познайомитись з персоналом?  

     Мені достатньо було посміхнутись і поманити її пальчиком, як Юля з грайливою посмішкою рушила до мене ходою граційної кішки. Підійшла і сіла на стіл просто переді мною. Потім вхопила мене за футболку і потягла до себе. Я поклав руки їй на коліна і ковзнув до сідниць підіймаючи спідницю. Дівчина намагалась мене поцілувати, та я відхилявся, не люблю я цього, особливо з такими дівчатами. Невідомо де був її ротик до мене. Я вхопив її за сідниці і притис до себе впритул. Дівчина ахнула. І саме в цей момент відчинилися двері. Ця дурепа прийшла мене спокушати і навіть не додумалась зачинити двері на ключ. І де були в цей момент її мізки?  Хоч я здогадуюсь де вони були …

     Та коли я перевів погляд на двері і побачив хто нам завадив, в мене відвисла щелепа і серце наче збожеволіло. Там стояла моя фея. Її зелені очі від здивування стали ще більшими.  

     - П-пробачте! - сказала красуня і швидко зачинила двері. Охриніти!!! Що за херня? Що вона тут робить? Вона що теж тут працює?  Працює в моєму кафе? Так. Точно. На ній був коричневий з білим фартушок, як і на всіх інших. Оце Сюрприз!  Схоже не лише для мене, але й для неї… Настрій відразу підскочив вгору. 

     - Хто це? - запитую в Юлі , яка вирішила що можна продовжити і знов сіла на стіл. Та мені тепер плювати на неї, бажання як рукою зняло. Точніше, бажання звісно є, але воно змінилось.  

     - Наш кондитер. Сьогодні перший день працює. - трендець !  Знайшлась моя фея. 

     - Як її звати?  

     - Емма.  

      Емма значить. Гарно. Їй личить. Тепер точно нікуди не подінешся красуне. Прикольний бонус до маминого подарунку. 

     - Іди працюй. - кажу відійшовши від дівчини. 

     - Але... Я думала... Що ти хочеш...  

     - Ще раз повторити? І на "ви" будь ласка. Я все ж таки твій шеф. - вона стисла губи і пішла на вихід. - Скажи Еммі, що я її чекаю.  

         Що ж, мамо, твій подарунок починає мені дуже навіть подобатись. Думаю, я прийму його. Посміхаюсь і сідаю в своє крісло. Чекати довелось довгенько, а може мені так здається. Мабуть їй ніяково. Тупа звісно ситуація вийшла, але вже нічого не зміниш, тому, немає чого забивати дурним голову. Це ще добре що вона не зайшла на кілька хвилин пізніше… Тоді б точно було не зручно.              

     В двері постукали і я чогось підірвався з місця. Чорт! Що за реакція?  

     - Заходь!                        

     Фея рішуче зайшла в кабінет і зупинилась. Зухвало дивиться в очі, наче хоче щось сказати і вагається. Вона має зовсім інший вигляд. Волосся зібране в пучок, на обличчі немає й натяку на косметику. Дуже мила. Одягнена в білу футболку і джинси, на ногах білі кеди. Ну і фартух.  Здається зовсім малявкою. Дуже гарною малявкою, особливо ці очі...