Глава 5 Артем

       - Артеме !  Я   не   закінчила.  Повернись   негайно! - кричить   мати   мені   навздогін.   Не   хочу   більше   нічого   слухати,    я   й   так    все    зрозумів.   Артуру   як    завжди    все ,   а    Артем    ще   не   заслужив    такої    милості.  Ну    звісно ,   Артурчик    в   нас   розумний ,   амбіційний ,   цілеспрямований .    А    ще ,   планує    одружитись   з  донькою   партнера,   бо    це   потрібно    для    бізнесу.   А    я    так - гуляка   і   бабій ,   який    не   заслуговує   ні   довіри ,   ні    шансу   проявити    себе.   Ні,    я    звісно    люблю    і   маму   і   старшого   брата ,   але   сьогоднішня   новина    мене    просто   вбила.    Я    знав    що    на   офісі   поруч   з    кабінетом    Артура    робили    ремонт   і   чомусь    вирішив    що   це    готують    кабінет    для    мене.  Типу   сюрприз    на   день    народження .  Що  нарешті   і   мене    введуть    в    батькову    фірму ,   я     ж   давно    про    це   мрію.   І    мама    про    це    знає.    Але    ж    ні!    Виявляється ,   вони    просто    розширили    кабінет    брата ,   бо    йому    там   мало    місця.   Мене   ж    мама    привітала   і    подарувала   якусь    булочну ,  типу   спершу    навчись   керувати    там ,    а   далі    подивимось.  

      Кілька    років   тому,   мама    відкрила    першу   кондитерську ,   вона   завжди    мріяла    про    свою   справу.  Але    спершу    ми    були    маленькі ,   потім    помер    тато   і    їй    довелось    очолити    його    компанію.     Тепер ,   коли   компанією    займається   брат ,    мама    втілила    свою   мрію.   Якщо    чесно ,   я    ніколи   не    вникав    в    її    справи   і   навіть   не   бував   в   цих   закладах ,  я    завжди    марив    фірмою ,    тому   й     закінчив   універ   з    відзнакою .   Не    тому    що     я     Шевченко    і    в    мене    заможна   сім'я,   а    тому    що    я    реально     вчився ,    щоб    в    мене    повірили.  

      І    що    тепер?    Мама    подарувала    мені    кондитерську ,   яка    щойно   відкрилась,    мовляв   давай   сину ,   керуй.

      - Куди    летиш    Тьом ? -  вийшов    з    кухні    Артур . 

      - Куди    небудь. - гаркнув   я    але    зупинився.  -  От    скажи ,   що   ще   треба   зробити ,   щоб   довести    їй  що    мені    можна   довіряти?   Що   я   не   якийсь   балабол    і    теж    можу    працювати   на    фірмі.

      -  Ти   не   балабол ,   Тьома ,   ти   просто  дуже   запальний   і   трохи  несерйозний.   От    куди   ти    відразу   біжиш?   Сядь   і    поговори    з    мамою    нормально.  Почни   ночувати    вдома ,  хоча   б    іноді.   Я   розумію    що   молодість    одна ,   але   це    все    вже    перебір.

      - Ти    так    кажеш ,   наче    тобі   вже    за    сорок .   Ти   ж    теж   любиш    гульнути. 

      - Звісно.   Але    не    щодня.   Зрозумій    брате ,   компанія  -   це    єдине   що    залишилось    від  батька   і    мама    витратила    багато    сил    щоб   її   втримати    на    плаву .   Для    нас   з    тобою   до   речі.   Так    що    заспокойся    і   доведи   що    ти   готовий ,   не    словом - а ділом. -  гучно   видихаю.   Знаю    що   брат    має    рацію  ,   але    від    того    чогось    не    легше.  -   З   днем   народження  ,   брате.  - посміхається   Артур . - Успіхів   тобі.  Покажи  всім   на   що   ти    здатен.   

     - Дякую!  

     - До   речі,   я    замовив   ВІП-ку   в   клубі ,  так   що   ввечері   будемо   відриватись.  А   зараз ,  пішли   вип'ємо   кави. 

      - Я   б    навіть    щось   з'їв.  Що   там  в   Галини  сьогодні    на   сніданок? 

     - Ти   приколюєшся?   Галина   вже   тиждень   лежить    в   лікарні.   В    неї   проблеми    з    серцем.   

      - Серйозно?   Я    й    не    знав. 

      - Про   це    я    тобі    й    кажу,   брате.    Потрібно  частіше   бувати   вдома . - видно   останнім   часом   я   дійсно  трохи   загуляв. 

      Ввечері   ми   з  братом   разом  поїхали   в    клуб  ,   де   нас   чекали    друзі.  Випивка,   тости ,  гулянка.   Все   було   дуже   весело   і   гучно ,   поки   не    прийшла   Аліна.   Ця   дівчина    реально   вже   дістала .   Я   їй   сто   разів   пояснював ,   що   переспати  - не    означає   зустрічатись.   Навіть   якщо   переспали   кілька   разів.    Я   не   зустрічаюсь   ні   з   ким.   І   не   планую    цього   робити.  Мене   цілком   влаштовує    моє   холостяцьке   життя.   

      Щойно   її   відволікли   хлопці ,   я   відразу   скористався   моментом   і  вийшов   з   ВІП-ки.  Вирішив   трохи   посидіти   біля   бару ,   можливо   знайдеться   краща  кандидатура    на   сьогоднішній   вечір .   І   ніч   звісно.   

     Коли    спускався   зі   сходів ,   відразу   помітив   гарну   фігурку   в   короткій   зеленій    сукні   і   з   довгими    світлими   локонами.    Гарні   ніжки  і   сідниці   теж.    Я   наче   зачарований   йшов   за   нею  і   спостерігав    за   кожним   рухом.  Вона   спускалась  повільно   і   плавно ,   наче   фея   і   я   вже   знав ,   що   ця   лялечка   сьогодні    моя .   Якщо    звісно    мордочка   не   підкачає.   Дівчину   штовхнули  і   вона   мало   не   впала,   та   я   впіймав   її   і   притис   до   себе.  Вона   така   тепла   і   приємна...   І   пахне   чимось   солодким,   наче   цукерками.  Точно ,   карамеллю.  І   це    чомусь    не    дратує ,  не   відштовхує ,   а    навпаки   притягує.   

     Сам   не   зрозумів    як    так    вийшло ,   та   наче   отямився    коли   гепнувся    спиною   на   підлогу   а   фея    впала   зверху     на  мене .   Трясця!   А    гепнувся    таки    добре.

       -  Чорт!    Спершу    навчись    ходити ,   потім   одягай   ходулі.   Коза!    Ледь    не    вбила.  - крикнув   на   дівчину.   Вона   підняла   на   мене    обличчя    і   наші   погляди    зустрілись.  Чорт!!!  В   неї   неймовірно   гарні   зелені   очі ,   які   притягують   погляд   і   не   відпускають.  Мабуть   вона    вміє   гіпнотизувати ,   бо    я   не    можу   вдихнути   повітря.   Ми   завмерли.    Очі    в   очі .   Її   погляд   зляканий ,   розгублений ,   якийсь   зачарований   чи   що?   Наче   ми   знайомі.   Але   це    не   так.   Я   б    нізащо  не    забув   ці    очі. -  Воу!!!   Які    очиська!  - прошепотів.  Вона   нереальна.   Дуже   гарна.   -  Як   тебе    звати   чудо    зеленооке ?  - фея   видно   прийшла    до   тями   і   намагається   піднятись,   та   я   не   хочу   її   відпускати.