Глава 4 Емма

       Марина відвезла мене в інший кінець міста . Тут в них не лише найбільша кондитерська, але й  головний офіс.  Ми увійшли всередину і жінка відразу відвела мене на кухню. Та я кілька годин  показувала головному кондитеру свої вміння. Жінка спершу зустріла мене з недовірою. Навіть я б сказала вороже. Мовляв, молода така, без досвіду і відразу кондитер… Та з кожною хвилиною, вона ставала все м'якшою і коли за мною повернулась Марина Олександрівна, вже навіть називала донею.  

       - Робота твоя. Завтра о 8:00 з документами сюди, а потім в нову кондитерську. Відчиняється вона о 9:00, так що вранці ще візьмете солодощі звідси, а потім вже все в твоїх руках.  

       - Ура!!! Дякую вам величезне!  Я така щаслива.

      - Це я тобі дякую дитино. Хоч розгрузиш мене трохи. Мені ж доводилось випікати вдвічі більше, щоб на новому місці було чим пригощати. Тепер можна видихнути. А ти не надто радій, робота не така легка. А ще шеф тобі попався такий собі.  

      - Ти про що? - запитала її Марина.  

      - Ти не в курсі? Так господиня ж подарувала нову кондитерську молодшому сину на день народження.  

      - Круто! Мені б такі подарунки дарували. - вигукнула Марина. 

      - Це так! Але ж ти знаєш цього ледачого бабія. Йому ж тільки гулянки і дівки в голові.  

     - Це не наша справа, краще не обговорювати керівництво. Хоча, ти маєш рацію. До речі, не вздумай повестись на нього. - це вже до мене. - Він звісно гарний хлопець, але бабій такий, яких ще світ не бачив.  

      - Про що ти говориш, Маринко? Та я здивуюсь, якщо він там взагалі з'являтись буде, не те що керувати. 

     - Це точно! Та все ж, май на увазі. Ну що ж ти на сьогодні вільна. Чекаємо тебе тут завтра вранці.  

      - Я навіть не знаю як вам дякувати, Марино Олександрівно.  

     - Намагайся бути якнайдалі від мого автомобіля. - посміхнулась мені жінка і знов поїхала по справах.  

      Окрилена і задоволена я вийшла з кондитерської і глянула на годинник. 17:15. Добре що я в центрі знаходжусь, інакше б точно до фонтану не встигла. Чомусь знов почала нервувати. А якщо він не прийде? А якщо прийде? Навіть не знаю що гірше. Я в будь-якому випадку до нього не вийду, але ж думати про це буду постійно. Телефоную подрузі. 

      - Я вже під'їжджаю. - відразу відповідає. - Хвилин через 5 буду на місці.  

      - Чудово. Давай тоді ще десь перекусимо. Я сьогодні ще нічого не їла.  

      - Ок! Навпроти фонтану недавно відчинили піцерію. Дуже непогану до речі. Іди туди і роби замовлення, я зараз буду.  

Виявилось що з вікна тої самої піцерії чудово видно фонтан і ми можемо спостерігати за всім звідси.  

      Ліля прийшла через кілька хвилин. Впала за столик і гучно видихнула.  

      - Встигла! Втомилась як коняка. Мама сьогодні заганяла мене. Почуваюсь не її секретарем, а як мінімум кур'єром, а як максимум - головним "куди пошлють". Замовлення зробила? - я кивнула. - Ти чого така загружена? Сциш? Думаєш що не прийде?  

      - Не знаю.  

      - Прийде. От побачиш. Скажи чесно, в тебе почуття до нього залишились? - я знизила плечима. 

      - Поки не побачила його вчора, думала що ні. А виходить...  

     - Ясно все з тобою. Нічого, прорвемось. Краще розкажи що там з роботою? 

     - А! Точно! З завтрашнього дня я працюватиму кондитером в новій кондитерській на нашому районі.  

      - Круто! Оце я розумію. Вітаю подруго! За це й випити не гріх.  

      - Я навіть не проти. А головне, все так прикольно вийшло... - нам принесли замовлення яке я зробила і Ліля дозамовила по келиху білого вина. А я тим часом розповідала про сьогоднішній день. Я так заглибилась в розповідь, що навіть не зрозуміла як минув час.  

       - Еммо, ти не засмучуйся, але... Вже 18:10. Я весь час спостерігала, він... не приходив. - тільки тепер я глянула в сторону фонтану. І хоч я так і думала що Артем не прийде, та чомусь до горла підступив ком.  

      - Я ж тобі казала. Він просто випив вчора от і... Підемо звідси?  

      - Будь ласка, тільки не засмучуйся. Ну його нафіг! Подивись яка ти красуня. Він не вартий тебе.  А тим більше, твоїх сліз чи хвилювань. Ти ще обов’язково знайдеш чоловіка, який буде цінувати тебе і кохати. – я лише кивнула. Говорити не хочеться. І хоч я знала що так буде, та зараз хочеться залишитись на самоті і поплакати.

       Ми розрахувались і пішли на вихід з піцерії. Та щойно я перейшла через поріг, Ліля не надто ніжно вхопила мене за футболку і різко потягла назад. Від несподіванки я крикнула і мало не впала. 

      - Чшш! Тихо! Якщо не хочеш бути впійманою. Біжить он, твій Ромео. - дивлюсь в сторону куди показує Ліля і серце починає відбивати чечітку. Там дійсно Артем. І він реально біжить до фонтану і дивиться по сторонах оглядаючи дівчат які трапляються на шляху.                             

        Він виглядає як завжди чудово. Блакитні рвані джинси, біла футболка і сонцезахисні окуляри, які він зняв щойно прибіг на місце зустрічі. Дуже гарний. Таких чоловіків зазвичай знімають в кіно або в рекламах.  Він засмучений, здається навіть злий. Оглядається по сторонах. Підійшов до якоїсь блондинки, яка сидить на лавці і читає книгу. Привітався і відійшов.  Знов підійшов до фонтана і оглядається. Дивиться на годинник і знов по сторонах. 

      - Може все ж вийдеш? Він реально тебе шукає, бачиш? - посміхається Ліля.  

      - Ні Ліль, мені моє серце дорожче. Я не хочу знов збирати його по клаптиках. Тепер мені немає як тікати, я потрібна батькам.  

       Артем постояв кілька хвилин, а потім копнув зі злості ногою бордюр і пішов геть. 

       - Подруго, а якщо він реально запав на тебе? Я ще не бачила щоб Шевченко так біг на побачення. Зазвичай за ним всі бігають.  

       - Не придумуй. Навіть якщо я дійсно йому сподобалась, то прибіг він лише для того, щоб поставити чергову галочку в щоденнику своїх перемог і досягнень. А тим більше, всі його бажання відразу зникнуть, коли він побачить мене при денному світлі і впізнає.