Глава 4 Емма

         Кілька    годин   я   показувала   головному   кондитеру   свої   вміння.   Жінка    спершу    зустріла    мене    з   недовірою .   Навіть   я    б    сказала    вороже.   Та    з    кожною   хвилиною   вона    ставала   все    м'якшою    і    коли    за    мною    повернулась    Марина   Олександрівна,   вже    навіть    називала    донею . 

      - Робота    твоя.    Завтра    о   8:00   з    документами    сюди ,   а   потім   в    нову    кондитерську.    Відчиняється    вона   о   9:00 ,   так   що   вранці    ще    візьмете    солодощі    звідси ,   а    потім    вже    все    в    твоїх    руках. 

       - Ура!!!   Дякую    вам    величезне! 

       - Це  я  тобі    дякую   дитино.   Хоч   розгрузиш    мене    трохи.   Мені    ж    доводилось   випікати   вдвічі    більше ,   щоб    на    новому   місці    було    чим    пригощати .   Тепер    можна   видихнути.    А    ти   не    надто    радій ,   робота    не    така   легка.    А   ще    шеф    тобі    попався   такий    собі. 

      - Ти    про    що ?  - запитала    її    Марина. 

      - Ти    не    в   курсі?   Так   господиня   ж    подарувала    нову   кондитерську    молодшому    сину    на    день   народження. 

     - Круто!   Мені    б    такі    подарунки    дарували.  -  вигукнула   Марина.

     - Це   так!   Але    ж    ти    знаєш    цього   ледачого   бабія.   Йому    ж    тільки   гулянки    і   дівки    в    голові. 

      - Це   не    наша    справа ,    краще   не    обговорювати   керівництво.   Хоча ,   ти    маєш    рацію.   До   речі,   не    вздумай    повестись    на    нього. - це    вже   до    мене.   -  Він    звісно    гарний    хлопець ,  але    бабій    такий ,   яких    ще    світ    не    бачив. 

      - Про    що    ти    говориш ,   Маринко?   Та    я    здивуюсь ,   якщо    він    там  взагалі   з'являтись    буде ,   не   те      що   керувати.

      - Це    точно!   Та   все   ж  ,   май    на   увазі.   Ну    що   ж   ти   на   сьогодні    вільна.   Чекаємо    тебе    тут    завтра    вранці. 

      - Я    навіть    не    знаю    як   вам    дякувати ,   Марино Олександрівно . 

      - Намагайся   бути    якнайдалі    від    мого    автомобіля. - посміхнулась   мені    жінка    і  знов   поїхала   по    справах. 

      Окрилена   і   задоволена   я   вийшла    з   кондитерської    і    глянула    на    годинник.   17:15 .    Добре    що    я    в    центрі    знаходжусь ,   інакше    б    точно    до    фонтану    не   встигла.   Чомусь    знов    почала    нервувати.   А    якщо    він    не    прийде?   А   якщо    прийде?   Навіть    не    знаю   що    гірше.   Я    в    будь-якому    випадку    до    нього    не    вийду ,   але    ж    думати    про    це    буду    постійно.    Телефоную   подрузі.

      - Я    вже    під'їжджаю. - відразу   відповідає. - Хвилин    через   5    буду    на    місці. 

       - Чудово.   Давай    тоді   ще    десь    перекусимо.   Я    сьогодні    ще    нічого    не    їла. 

       - Ок!   Навпроти    фонтану    недавно   відчинили    піцерію.   Дуже    непогану    до    речі.   Іди    туди    і    роби    замовлення ,   я    зараз    буду. 

       Виявилось    що    з    вікна    тої     самої    піцерії    чудово    видно    фонтан   і    ми    можемо    спостерігати    за    всім    звідси. 

    Ліля   прийшла    через    кілька   хвилин .   Впала    за    столик    і    гучно   видихнула. 

     - Встигла!   Втомилась    як    коняка.   Мама    сьогодні    заганяла    мене.   Почуваюсь    не   її    секретарем    а   як    мінімум   кур'єром,   а  як    максимум  - головним "куди  пошлють".   Замовлення    зробила?  - я    кивнула.  - Ти    чого    така    загружена?   Сциш?  Думаєш    що    не    прийде? 

       - Не    знаю.  

       - Прийде.    От    побачиш.    Скажи   чесно ,   в    тебе   почуття    до    нього   залишились?  - я    знизила   плечима.

       - Поки    не    побачила    його    вчора ,   думала    що    ні.   А   виходить... 

       - Ясно    все    з    тобою.   Нічого ,   прорвемось.   Краще    розкажи    що    там   з    роботою?

       - А!  Точно!   З   завтрашнього    дня    я    працюватиму    кондитером    в    новій    кондитерській    на    нашому    районі. 

       - Круто!   Оце    я    розумію.   Вітаю    подруго!   За    це    й    випити    не    гріх.  

       - Я   навіть    не    проти.   А   головне ,   все    так   прикольно   вийшло... - нам    принесли   замовлення    яке    я    зробила    і    Ліля    дозамовила    по    келиху    білого    вина.   А   я    тим    часом    розповідала    про    сьогоднішній    день .   Я   так  заглибилась   в   розповідь ,   що    навіть   не   зрозуміла  як    минув    час.  

     - Еммо ,   ти   не   засмучуйся ,  але...   Вже   18:10 .   Я   весь   час   спостерігала ,   він...   не    приходив. - тільки   тепер   я   глянула    в    сторону    фонтану .    І    хоч   я    так    і    думала   що    Артем   не   прийде,    та   чомусь   до    горла   підступив   ком .     

        - Я   ж   тобі    казала.    Він    просто    випив   вчора   от   і...     Підемо   звідси? 

       - Будь   ласка ,   тільки   не    засмучуйся.   Ну   його    нафіг!    Подивись    яка    ти    красуня.   Він    не    вартий    тебе. 

       Ми    розрахувались    і    пішли    на    вихід    з    піцерії.    Та    щойно    я    перейшла    через    поріг ,   Ліля    не    надто    ніжно    вхопила    мене    за   футболку    і    різко    потягла    назад.   Від    несподіванки    я    крикнула    і    мало    не   впала.

       - Чшш!   Тихо!    Якщо   не    хочеш   бути    впійманою.  Біжить    он  ,  твій    Ромео. -  дивлюсь    в    сторону    куди    показує    Ліля    і    серце    починає    відбивати    чечітку.    Там    дійсно   Артем.   І    він    реально    біжить    до    фонтану   і    дивиться    по   сторонах   оглядаючи     дівчат    які    трапляються   на    шляху.