Глава 3 Емма

    Артем   пішов   на   розбірки ,   а   я    ще   кілька   хвилин    стояла   в   ступорі   і   намагалась   прийти   до    тями.   Те   що    відбулось,   здається    якимось   нереальним...  Я   тільки   сьогодні    повернулась   і   відразу    зустріла   його.   І    не    просто   зустріла...  Це    капець!!!   Я   сиділа     верхи   на    ньому   а   він   дивився    зачарованим     поглядом    і   сказав    що    я    йому   подобаюсь.   Матінко!!!   Артем    Шевченко    запросив   мене    на   побачення.   І   це   було   б   дуже   кльово ,   якби    я   не    знала   який   він  жорстокий  і   який   він   бабій .

      Серце    стрибало    галопом   всю    дорогу    додому    і    я    від   хвилювання    навіть    не    відразу   змогла   відчинити    двері    в    квартиру.    Тато    не    спить,   сидить    на     кухні.

      - Привіт   татку.   Щось   сталося?    Чому    ти    тут    так    пізно    сидиш? 

      - Ні.   Все    добре    доню.   Просто    не    міг    заснути    поки  тебе    немає.  

       - Татку ,   я    вже   не    дитина.   Непотрібно    мене     чекати.    Я   ж    з    друзями    була. 

       - Сонечко ,   запам'ятай,   скільки    б    тобі    не    було    років ,   ти    назавжди   залишишся    моєю    маленькою    дівчинкою    і    я    завжди     буду    хвилюватись    за    тебе.  - його    слова    мене   розчулили.    Підійшла   ближче    і    обійняла    його. 

      - Я    тебе    люблю   тату.   І    я    вже    вдома.   Можеш   йти    спати.   Я    теж    піду.

     - На    добраніч    доню.   Я    теж    тебе    люблю. 

     Я   роздяглась ,   прийняла   душ   і   сіла   на    ліжко.   З    голови    не   виходить    все   що    сталось .   А    особливо   його    очі...  І   губи...   Людоньки !  Невже    я    й    досі    хворію   ним   як    і    раніше?   І    що    з    цим   робити?    На    зустріч   з    ним    я    звісно    не    піду,   мені    зараз    не    до    того.   По-перше ,   потрібно    шукати   роботу,   лікарня    мабуть    забирає    багато    грошей.   А  по-друге,    я    не    хочу    знов    збирати    своє    серце    по    частинках,   після   того    як   він    витре    об    нього   свої    дорогі    черевики.   

      Очі   зачепились   за   скриньку   замкнену    на    ключ .   Знайшла   в   шухляді   браслетик   до   якого   прикріплений   ключик    і   відчинила   скриньку.    Взяла   з    неї    свій    щоденник    і    лягла    з    ним    на    ліжко.   Відкрила   і   посміхнулась.   Якою    ж   наївною   дитиною    я    була...   Майже    на    кожній    сторінці   намальовані   або    наклеєні   сердечка   і    всюди   лише    одне    ім'я -  Артем,  Тьома,   Тьомочка. 

Останній   запис   12.06 

   "Привіт   любий   щоденнику! 

    Вчора   в   мене    був    день   народження .   Мені   вже   15    і   я    знов   була   в   будинку   Артема.   Ми   з    мамою   готували   смаколики   бо   завтра    день   народження   в   нього.  Це   так    прикольно ,   що   наші   днюхи   поруч.   Через   день.    Ми    б    могли   святкувати    їх   разом...   Артем   посміхнувся   мені   при    зустрічі  і   привітався.  В    нього    така    гарна    посмішка.   Якби    він    тільки   знав,   що    заради   його    посмішки    я    готова    на    все.   Але   йому    це    непотрібно.   В   нього   стільки   гарних    дівчат... 

     Я    вирішила    спекти    йому    торт  ,    рецепт якого    сама   придумала.   Сподіваюсь   йому    сподобається    і    він    подарує   мені   ще    одну   свою    посмішку.   Побажай   мені    успіху   щоденнику." 

    Закрила   і    видихнула.   Маленька   наївна    дурепа.   Стоп!   Відкрила    знов    останній    запис .    12   червня .   Сьогодні   тринадцяте.  Сьогодні  ж   в    нього    день   народження.   Як    я    могла    про   це    забути?   Вперше .       Просто    стільки    всього    сталось ,   що    зовсім    вилетіло    з    голови. 

       Я    так    і    заснула   з    щоденником    в    руках.    Коли    прокинулась   тата    вже    не   було.  Пішов    на    роботу.   Стало   трохи    соромно.    Він   половину    ночі    чекав    мене ,    а   тепер    з-поза     ранку    піднявся    і   втомлений   пішов    на    роботу.   

      В    телефоні    кілька    пропущених    від    Лілі   і   повідомлення.

"Еммо,   ти   де   пропала?  Що  сталось. Я   хвилююсь.   Передзвони."

     Капець!   Вмикаю   кавомашину   і    телефоную    подрузі. 

     -  Привіт   Ліль !   

     - Привіт?   І    все?   Еммо   блін ,   я   думала    що   з   тобою     щось   сталось.   Куди   ти    вчора   поділась ?   Пішла   подихати   і   з   кінцями.   Хоч    би    щось   сказала. 

     -  Вибач   подруго.   Я    не   думала   тікати,   просто...   Просто... - спершу   я    вагалась    чи    варто   їй    розповідати,   та    мені    потрібно   з   кимось   поговорити.   А   хто    ще   зможе    мене    зрозуміти - якщо   не   подруга ,   яка   знала    про    мої    почуття    до    Артема?  - Я   зустріла   Артема . - пауза. 

      - Шевченка?  - вигукнула   Ліля.  - Ну нічого    собі.  І   що    він?   

     - Він    мене    не    впізнав. - я   розповіла    подрузі    все    що    вчора    сталось.   В  подробицях .  -  А    потім   він   запросив   мене    на    побачення   і    поцілував   в    щоку. -   закінчила   я   розповідь.    Ліля   мовчки    слухала   а   потім    почала    сміятись. 

     - Це    капець!   Крутяк!     І   через   роки   вони    зустрілись ,   закохались  і   одружились.   Потім    народили   дітей ,   завели   собаку   і   жили   довго    і    щасливо.   - регоче   Лілька.

     - Це   не   смішно.   І   якщо   хочеш   знати ,  я    не   піду. 

     - Здуріла?   Ти   ж   тільки   про  це   й   мріяла.   Раніше.   Навіть   якщо   почуття    минули ,    в   чому    я    тепер  сумніваюсь ,    провчи    гада   за   все.   За    кожну    образу,   за    кожну   сльозинку ,   за    кожну   насмішку.   Нехай    знає    як    це ,   коли   тебе   принижує   той ,   хто   тобі   дуже   подобається.