Глава 2 Емма

       Весь   довгий   переліт    я   страшенно   хвилювалась    за    маму   і    так    само   розуміла ,   що   більше   її    не   залишу.    Ну   то й   що,     в   нас    теж   є    хороші    ресторани    і    кафе,   роботу   знайду.    Ще    мене    непокоїла    думка ,   що   я    точно   рано    чи    пізно    зустріну    там    Артема.     Не  знаю  які   в    мене    почуття    до    нього  ,   минуло    багато    часу ,   але   вони   не   забулись.   Як    і    образи.  

     В   аеропорту   мене   зустрів    усміхнений    тато .   Хоч    ми    й    часто    спілкувались    по    телефону  через  відеозв'язок ,   та   обіймались   востаннє   рік   тому ,   коли    батьки   взявши   відпустку    прилітали   до   мене   на    двадцятиріччя.   Ми    міцно   обійнялись    і    не    змогли   стримати    сльози. 

     - Ласкаво   просимо   додому   доню. 

     - Дякую   татку !   Я   так    скучила!   

      Я    хотіла    з    аеропорту    відразу    поїхати    до    мами    в    лікарню ,   та   тато   сказав    що    відвідувачів    почнуть    пускати     після   11:00 ,   зараз    лише    7:30 .    Тому    ми    поїхали    додому.  Якщо    чесно ,   я   сильно   втомилась ,   практично   не    спала   через    виснажливі    думки   і  хвилювання   і    зовсім    не    проти    відпочити ,   та    навряд   чи    зможу    заснути ,   поки   не    побачу    маму .  

     Зайшла   в  нашу   квартиру   і  ледь    стримала    сльози  ,   я    була    тут    востаннє    п'ять    років    тому.   Особливо   мене   розчулила    моя   кімната...  Все    тут    залишилось   без    змін .   І   меблі   і    простирадло    і    навіть    іграшки    стоять    на    місцях.    Сіла    на    своє    ліжко    і    з   посмішкою   оглядаю   все.   

      - Ми   нічого   тут    не    змінювали.   Заходили   сюди   коли    сильно   сумували    за    тобою    і    здавалось    що    ти    ось-ось   повернешся. - каже   тато    і    зайшовши    сідає    поруч .

      - Чому    ви    мені    не    сказали   що    мама   захворіла?

      - Вона    сама    наполягла   на   цьому.   Не   хотіла    тебе    турбувати .   Знала    що    ти    дізнавшись    відразу    зірвешся    і    повернешся    сюди.   Як    в   принципі    й    сталось.   А    там   в   тебе   друзі ,   навчання ,  нове    життя ,   перспективи.    Галина   навіть    зараз    сердиться    на    Лізу ,   що    та    тобі    все    розповіла .   Хоч   насправді    дуже    щаслива    що   ти   повернулась.  

     - Це   нічого   тату.   Тут   в   мене    теж    залишились   друзі    з   якими    ми    підтримуємо   зв'язок.   А    роботу   хорошу   думаю   тут    теж    можна    знайти. 

      Я   прийняла   душ ,   привела    себе    в    порядок   і    ми    поїхали    в    лікарню.   Мама   розхвилювалась ,   розчулилась ,   розплакалась ,   ледь    заспокоїла    її.   Ми   довго   обіймались   і    розмовляли .   Мама    виглядала   не    дуже   добре,  та    лікар    сказав    що    їй    вже    краще.

     Після    лікарні    я    зателефонувала    Лілі ,   моїй   шкільній   подрузі.   Та ,   щойно    почула    що   я    повернулась ,   почала    так    верещати    в    слухавку ,    що    я     мало    не     оглухла . 

       - Клас! Клас!   Еммо,   я    зараз    зателефоную    нашим   і    сьогодні   збираємось    в   клубі.  Потрібно    відсвяткувати    твоє    повернення.    Оце    всі    зрадіють.  

      - Ліль ,   давай    завтра.   Якщо   чесно    я    жахливо    втомилась.   А    ще ,    мама    в   лікарні,   це    якось    недоречно. 

       - Навіть    нічого   не    придумуй.   Не обов'язково    ж   співати   чи    стрибати,   посидимо ,   поговоримо ,   трішки   вип'ємо.  Ми    ж    стільки    не    бачились.   

      - Добре .   Добре ,   не   починай.  - ну    чому    мені    так    важко   комусь    відмовляти? 

       - Юхуу! - кричить    подруга. -  Ми    за    тобою    заїдемо    о    сьомій.   Оце   клас!  - продовжує   радіти    Ліля.   

       Насправді ,   я    теж    скучила   за    всіма  і    хочу    їх    побачити,   але    сьогодні    реально    втомлена.   Та   не    хочу    нікого    ображати , тож    доведеться    піти.   Нічого,    посиджу    годинку-другу    і    поїду    додому     баюняти. 

      Збиралась   я   дуже   довго  ,   згадуючи     настанови   Кеті ,   які    врізались    в    пам'ять    і    примушували    завжди    виглядати    так ,   наче    йду   на    перше   побачення .  Спершу    довго   вирівнювала   і    вкладала    волосся ,   потім   одягла      лінзи   і   зробила   не    надто    яскравий   вечірній   макіяж.   З    одягом    було    простіше ,   я   привезла    з    собою    багато   гарних    речей.   Одягла    зелену    приталену    сукню   до    середини    стегна    і    одягла    туфлі    на    високих    підборах.   Ось    і    все!   Персик!  - як    сказала    б   двоюрідна    сестричка. 

       О    сьомій    зателефонувала    Ліля ,   повідомила    що    мене   під    під'їздом   вже    чекає    карета .   Взяла    маленьку    сумочку    і    вибігла    на    вулицю.    Коли    друзі    побачили    мене ,   їх    обличчя    витяглись    а   брови    піднялись.   Так ,   я    трохи    змінилась    за    ці    роки.   Не    здивованою    була    лише    Ліля ,   ми    часто    спілкувались    по    відеозв'язку.   

       - Відпадно   виглядаєш    подруго.  - обійняла    мене .  - А    пахнеш    як?  Ммм.  Закачаєшся.   

      - Дякую .   Ти    теж. 

      - Так ,   хлопчики ,   підняли    з    асфальту    свої    щелепи    і    поїхали.   Сьогодні    відчуваю    будемо    від    нашої   британки   кавалерів    відганяти .  

      За    ці    роки    багато    що    в    місті   змінилось ,   деякі   місця    взагалі    впізнати    неможливо.   От    як    зараз .  Ми    приїхали    до   будівлі ,   яка   мерехтіла   різнокольоровими   вогнями    і    вже    з    вулиці    чулась    гучна    музика.   Цікаво.   І    як    це    вони    збираються     там    розмовляти?