Глава 1 Емма

      Сьогодні в мене подвійне свято... Мені виповнився 21 рік і я тепер вважаюсь повнолітньою, по законах всіх країн світу. А так як останні п'ять років я живу в Великобританії, це має велике значення. Друга важлива на сьогодні подія - я закінчила кулінарний університет  по спеціальності кондитер. І я дуже щаслива з цього приводу, тому що це була моя мрія.  

      Готувати обожнюю з дитинства.  Я часто допомагала мамі готувати різні кулінарні шедеври для багатіїв, на яких вона працює вже багато років. І хочу сказати, що це в мене завжди виходило дуже добре. Мама постійно хвалила мене і казала, що колись я обов’язково відкрию свій власний ресторан і він буде дуже популярним, бо в мене справжній талант. І головне, я сама в це вірила… Вірила що особлива. Вірила що дійсно колись в мене буде власна кондитерська, в якій я буду займатись улюбленою справою.

      Та я навіть не мріяла потрапити в такий престижний університет на навчання, до того ж за кордоном. Я в батьків одна улюблена донечка, яку з дитинства обожнювали і підтримували у всьому і думаю, що якби не моє нездорове дитяче кохання до сина маминої господині, я б ніколи не потрапила в цей університет.  Виходить, все що робиться, на краще.  Хоч тоді я так не думала…

      Як зараз пам'ятаю, як мама застала мене всю в сльозах і соплях в ванній кімнаті. В мене була істерика.  Я зібрала своє світле кучеряве волосся в жмут і саме збиралась його відрізати ножем, бо ножиць не знайшла. А все тому, що Артем вчергове насміхався наді мною і цього разу при своїх друзях. Сказав, що я схожа на овечку з брекетами... Так, зараз це смішно, але не тоді... Не тоді коли тобі 15, та ще й від хлопця, яким мариш кілька років... Артем частенько до того кепкував, кидав якісь фразочки, але це було по іншому... По-перше, наодинці, а по друге, ці слова сприймались якось інакше... Наче він звертав на мене увагу, чи що? Я мліла від кожного погляду небесно-блакитних очей, від кожної посмішки і здається пропускала все сказане навіть не зрозумівши. Здається я взагалі його не чула, бо наче загіпнотизована дивилась на його очі і посмішку.

      Артем - молодший син маминої господині. Він був дуже гарний, харизматичний і веселий. Він з тих хлопців, яких називають поганими і від яких дуріють дівчата. І я не була винятком. Він був старший за мене на три роки і я часто бачила його з дівчатами. Це сильно ранило. Після цього я приходила додому, зачинялась в своїй кімнаті і плакала в подушку.

      Ні, я навіть не мріяла що такий хлопець буде зі мною, просто збоку спостерігала за ним і милувалась.  Я тоді була занадто худою, з коротким кучерявим волоссям, брекетами і в окулярах. Коротше, я реально була смішною, романтичною  мрійницею.  

       В той день, я допомагала мамі на кухні, бо в Артема була вечірка з нагоди дня народження. Йому виповнилось 18. До нього прийшли друзі і подруги. Вони всі розмістились біля великого басейну і звідти лунала гучна музика. Я дивилась на них через вікно і страшенно хвилювалась. Я ж теж приготувала для нього подарунок і чекала слушної нагоди щоб подарувати…  Я спекла  для нього свій улюблений торт з карамеллю. Я дуже старалась, хотіла щоб йому сподобався мій подарунок. Все чого я чекала, щоб він мені посміхнувся... Просто посміхнувся і подякував.  Натомість, Артем скептично підняв брови і скривився. 

      - Слухай мала, ти ж бігаєш за мною наче хвостик вже кілька років, дивишся так, наче я якесь божество, невже за стільки часу не могла дізнатись, що я терпіти не можу карамель? Але це мабуть дуже складно для овечки з брекетами на зубах. - всі його друзі почали сміятись. Артем не сміявся, він дивився на мене прямим поглядом, з-під трішки прикритих повік. Він наче зчитував мою реакцію, наче смакував моїм болем і сльозами які градом посипались з очей, що ще більше розвеселило компанію. Та мені було байдуже на них. Нехай собі сміються.  Але Артем… Виходить він знав про мої до нього почуття і навмисне намагався зробити мені боляче. Це було найважче… І дуже жорстоко.  Я кинула торт на землю і побігла додому. Там мене й застала мати в ванній кімнаті. Тоді я й розповіла їй все про свої почуття до Артема і про його насмішки.  

      Вже через тиждень, мене посадили на літак до Великобританії, де живе таткова сестра - тітка Ліза. Вона колись відразу після закінчення навчання , поїхала з подругою в подорож. Там познайомилась з своїм Алексом і вони досі разом і дуже щасливі. В них є донька - Кеті, вона моя ровесниця, сестра і подруга. Ми спершу разом навчались в старшій школі, а потім розбіглись по різних універах. Кеті в нас справжня модниця і завжди такою була. Вона працює стилістом в якомусь фентиперсовому салоні. От вона й зробила з мене, за її словами "цукерочку". Допомогла підібрати лінзи, підказала як вкладати кучеряве волосся, або як його вирівняти. Ми разом ходили в спортзал і підкачували моє худе тіло, яке звісно з роками трохи набрало форм, та все ж не настільки хороше, як мені б хотілось. Хоча, сестра каже, що виглядаю я класно і це вже проблема в моїй голові. Все можливо.  Кеті навіть навчала мене якоїсь техніки, типу «як полюбити себе?» Якось вона розбудила мене вранці і тицьнула в руку дзеркало.

      - Дивись на себе, Еммо і зізнавайся собі в коханні. – сказала сестра.

      - Ти приколюєшся? – обурююсь. Такої дурні я ще не чула. Навіть від своєї навіженої сестрички.

      - Ні. Так прокидається любов до себе. Ти маєш щоранку дивитись на себе в дзеркало і говорити собі щось типу, яка я сьогодні красуня. Які гарні в мене очі, яке неймовірне волосся, які чуттєві губи. Ну, щось таке. Це мені між іншим, класний психолог сказав. – я знов подивилась на себе в дзеркало. Волосся скуйовджене, очі заспані, обличчя пом’яте…

        - Пробач, Кет, та мені соромно самій собі в очі брехати. – ми розреготались. Такі різні штуки вона мені постійно розповідала і дещо з цього ми дійсно практикували.  Не можу сказати що це дуже мені допомогло, та все ж я стала більш впевненою в собі.  А може просто виросла і зрозуміла що мене є за що любити…