Глава 2. Кара небесна

Витративши майже весь залишок ночі на прогулянку весняним лісом, Звентар приповз додому. Точніше, приплентався вже в людській подобі. Все тіло нило від втоми й від недосипу, але бадьорливе зілля свою роботу зробило, й тепер, наклавшись на снодійне, воно викликало просто-таки жахливий стан, коли ти наче й спати хочеш, і не можеш. Як не мостився він, та заснути не вдавалось.

Прокрутившись в ліжку весь ранок, Звентар нарешті почав провалюватись в якийсь сноподібний стан, та звук магпошти висмикнув його назад. Це було чергове нагадування від Світана, що сьогодні святкування річниці його й Ірини весілля.

Згадка про тогорічні пригоди злегка кольнула: все ж таки Ірина виявилась і його істинною парою. І, якби не розповідь Світанки – сестри друга – про нещасне кохання брата, яке він, до речі, приховував, то, можливо, й спробував би відвоювати дівчину собі. Ірина йому сподобалась. Й, хоча, він бачив, що її симпатії схиляються в бік Світана, шанс ще був. Та він поступився другу. Проте, радів бодай тому, що вони цілком щасливі. От тільки в нього не лишилось ніяких сил порадіти сьогодні активно.

Та проігнорувати свято своїх друзів він не міг. Тому, сповзши з ліжка, мало не силоміць потягнув себе на кухню, де влив у горло чергову порцію бадьорливого зілля. Часто їх використовувати не рекомендували, але в нього надзвичайна ситуація, тож, виправдання собі він знайшов. Повернувшись до тями, Звентар нашвидку одягнувся й, прихопивши подарунок, рушив на подвір’я під навіс, під яким стояв його магохід. За десять хвилин він був біля будинку Вогневських, де вже було галасливо.

– Ну, нарешті! – першою до нього підскочила Ірина. – Чекаємо лише на тебе.

– Привіт, люба! – цмокнув її в щоку й віддав подарунок. – Тримай!

– Я ж казала – не треба! – смішливо сердячись, поморщила вона свого симпатичного носика.

– Тобі сподобається, – хитро усміхнувся Звентар.

– Навіть сумнівів не мала! – трохи здійнявшись навшпиньки, поцілувала й вона його.

– Я дивлюсь, ви так активно цілуєтесь! – наблизившись до них, насмішкувато хмикнув Світан.

– Відбиваю в тебе твою дружину! – сміхотнув Звентар, простягаючи руку для привітання. – Тільки вона чомусь не відбивається.

– Свою собі заведи й відбивай її від інших! – штовхнув його плечем Світан. – Ходім в сад – на тебе лише чекали.

Гамір, що долітав на перед дому, в саду був ще більшим. Про щось сперечались троє молодих вчених, що займались дослідами в Дослідницькому Центрі: двоє були з відділу ілюзій й один з відділу проблем часу. Трохи далі з якоюсь жінкою розмовляла матір Світана, а неподалік вели активну розмову його батько й наречений Світанки – Теас. Під розложистою вишнею весело сміялась й сама Світанка на пару ще з однією гостею – Борич!

– А вона тут що робить? – невдоволено поморщившись, кивнув у бік норовливої студентки Звентар.

– Карена? – простежив за його поглядом Світан. – Її головна спеціалізація – цілительство, й взимку вона проходила практику в Центрі реабілітації зламаних фамільярів у відділку Ірини. Там й потоваришували.

Прадавні маги! Вона й сюди втиснутись встигла!

– Наскаржилась на мене? – хмикнув їдуче.

– Ти про іспит? – досить здивовано відреагував Світан. – Ні. Вона лиш просила змістити перездачу на два дні, оскільки в неї ще іспит з цілительської магії.

– Та невже?! – не вірилось Звентару.

– Я перевірив розклад її іспитів – це правда.

– Та я не про них.

– А про що ще? – не розумів його друг.

– Забудь, – махнув рукою княжич, дивуючись, що це нахабне створіння навіть не поскаржилось на нього. Зате вона миттю перехопила його погляд й посміхнулась якимось незрозумілим осміхом, від якого в нього чомусь спиною пронеслись незрозумілі дрижаки.

Зважаючи на те, що чекали лиш на Звентара, всі нарешті розташувались за довгим столом, котрий винесли в сад. Як на зло, його посадили саме поряд з Борич, тож, довелось виявляти галантність щодо дами. Дама мило усміхалась, та надовго її не вистачило:

– Невже погано спали? – схилившись до його вуха, намагалась говорити тихо, аби чув лиш він. – Виглядаєте, наче всю ніч вас совість лісом ганяла.

Звентар ледь не похлинувся. Ні, ну, такого нахабства він явно не очікував! Відставивши келих з вином, він розвернувся до дівчини й влетів до двох насичено-зелених смарагдів. Цієї ж миті її очима пронеслись сонячні зайчики, й знов здалось, що її погляд заструменів ледь помітним сріблястим пилком. Струснувши головою, княжич ошкірився:

– Аби не ваша. Зі своєю я якось домовлюсь.

– Мабуть-таки, моя, – сяйнула на нього білозубою посмішкою дівчина, – раз домовитись не вдалось.

– Хочете перевірити, чия совість зі мною по ночах домовляється? – хижо примружив він очі, відчуваючи, як розливається венами вино.

– Ну, що ви?! – продовжувала вона нахабно всміхатись. – Я не настільки жорстока, аби переривати бурхливий процес домовлянь, а то…, – дівчина промовисто сяйнула на нього своєю зухвалою зеленню, – совість втекти може, – вона потягнулась до келиха й зробила ковток, після чого продовжила: – З ким же тоді вночі домовлятись будете?

Звентар аж спалахнув від такого нахабства, та щось відрізати з цього приводу не встиг, оскільки, як виявилось, хтось вже активував музичний артефакт, й до них наблизився співробітник лабораторії проблем часу – Волен Жагнич:

– Дозволите запросити вас на танець? – простягнув руку до дівчини.

– З задоволенням! – вклала та свої тендітні пальчики в його долоню й випурхнула з-за столу.

Скреготнувши зубами, Звентар вихилив свій келих й плеснув ще. Ну, він вже стикався з нахабними студентами, але ж не з такою! Й що це за натяки на його сон? Не могла ж вона на нього вплинути?! Чи могла? З цими розширеннями зв’язків з іншими світами можна чого завгодно очікувати. Треба буде з’ясувати, що за магічний потенціал в цієї розумниці.

– І чого це ми такі сердиті? – хихотнувши, підскочила до нього зі спини й обвилась довкола шиї Світанка. – Поряд з тобою така дівчина сиділа, а ти ґав ловиш!