РОЗДІЛ 48. ПРИНИЖЕННЯ ГІДНОСТІ

  Життя в пекарні остаточно набуло міцного, розміреного ритму, який наповнював мене дивним, майже забутим почуттям затишку. Пані Меріт, щаслива мати та повноправна хазяйка, усе частіше дивилася на мене з теплою посмішкою, яка щоразу змушувала моє колишнє «щуряче» єство ніяковіти. Вона бачила мою старанність і незабаром сама, без жодних прохань, підняла мені платню до восьми мідяків на тиждень — солідна сума, яка дозволяла мені не просто виживати, а відкладати дзвінку монету на чорний день.

  Основну та найважчу роботу на кухні тепер перебрала на себе Віта. Ця висока, міцна сільська дівчина з рум'яними щоками та сильними руками, здавалося, була створена для пекарської справи. Вона щиро любила возитися з борошном і заквасками, і її глибокий, чистий голос часто лунав під склепінням пекарні — вона тихо наспівувала якісь старі протяжні мотиви прямо під час замісу тіста. Поряд із нею, широкоплечою та ставною, я все ще виглядала надто стрункою, майже невагомою, попри те, що ситна їжа Меріт повернула моїм щокам здоровий колір.

  За ці місяці я помітно витягнулася в зріст. Першою це відчула моя варайська сорочка, яка тепер щільніше прилягала до плечей, а коли в один із вечорів я одягла свої шаровари, то з подивом виявила, що вони ледь не стали мені короткими. З високими чобітками це було не так помітно, та все ж... Я чітко усвідомила, що дитяче тіло остаточно поступається місцем підлітковій зрілості. Оновлювати гардероб було необхідно. Тим паче, що в моїй комірчині під матрацом тепер лежав солідний, важкий кошель, набитий заробленою міддю. За весь час моїм єдиним справжнім придбанням були легкі шкіряні черевички, які я виторгувала на ринку кілька тижнів тому. Вони були тонкими, м'якими і майже невагомими — у них було неймовірно легко й абсолютно безшумно бігати по галасливих вулицях Терії.

  У свій єдиний вихідний купувати серйозні речі було поганою ідеєю: ринок ремісників зачинявся, а лавки стояли порожніми. Тому я наважилася попроситися у пані Меріт у робочий час, посеред тижня. Ранок видався продуктивним — гарячий хліб, який тепер замовляли мало не з десяток поважних панів з усього кварталу, я вже встигла рознести, Віта впевнено справлялася коло печі, наспівуючи свою чергову пісню, тож Меріт спокійно дала мені кілька мір часу на покупки.

  Я вже непогано орієнтувалася в лабіринтах Терії. Впевнено переставляючи ноги в легких черевичках, я направилася прямо в ту саму крамничку, де ми колись із Рікарі купували одяг для Варайок. Усередині пахло дубленою шкірою, вовною та дорогими фарбниками. Замовлення на нові шаровари з такої ж цупкої льоняної тканини кравець прийняв швидко, а потім я, трохи вагаючись, поцікавилася цінами на новий шкіряний жилет. Мій старий нагрудник ставав дедалі тіснішим у грудях, обмежуючи рухи.

— Пане, а чи можна якось розшити мій власний жилет? — запитала я крізь нікаб. — Це мало б бути дешевше. А він у мене фактично новий, кілька разів одяганий, шкіра міцна.

  Задумливий чоловік із сивиною на скронях задумливо подивився на мене.

— Розшити варайську шкіру навряд чи вийде без шкоди для форми, дівчино, — повільно промовив він, примружившись. — Але дивись сюди... Якщо жилет справді не зношений, і ніде немає ні подряпини, я запропоную тобі обмін. Ти приносиш той мені, а натомість обираєш новий, трішки більший, з повною підгонкою під твою талію. З тебе лише невелика доплата — сорок мідних монет.

  Ця ідея так припала мені до душі, що я мало не підстрибнула на місці. Сорок мідяків за абсолютно новий шкіряний жилет, який ідеально сидітиме на мені! Я полетіла в пекарню як на крилах, забігла в свою комірчину, швиденько витягла та спакувала свій нагрудник у чисту тканину і примчала назад до крамниці, ледь переводячи подих.

  Чоловік, побачивши таку спритність, тонко всміхнувся. Він ще раз оглянув мій жилет, переконався, що на ньому немає жодного сліду бруду чи жиру, і виявив несподівану купецьку щедрість

— Зроблю знижку на два мідяки. — він усміхнувся, покрутив його в руках, перевіряючи міцність швів та якість вичинки. — за чесність і швидкість, Маро, — кивнув він, забираючи мої тридцять вісім монет.

  Коли я одягла новий, ідеально підігнаний під мою фігуру жилет, затягнувши бічні паски, усередині розлилося дивне, тепле відчуття. Я дивилася на свої руки, на щільну шкіру, яка тепер захищала мої груди, не здавлюючи дихання, і почувалася вже справді дорослою, самостійною жінкою, яка може сама за себе постояти.

  Дорогою додому, коли я проходила повз один із багатих, добротних будинків ремісничого старшини, мою увагу привернув гучний, розлючений жіночий голос.

  Сарен їх роздери, ненавиджу галас! Я застигла в тіні сусіднього навісу, придивляючись крізь нікаб. На порозі будинку стояла огрядна жінка в дорогому хітоні, яка буквально виштовхувала на вулицю знайомого мені сліпця — того самого чоловіка, якому я час від часу носила хліб до Храму Ендара. Вона безжально штурхала пальцем у його міцні, але зараз безпорадні груди.

— Джаде, тобі краще піти! — верещала вона, і її голос різав повітря, як іржава пилка. — Ти тепер не можеш заробити ні єдиного мідяка! Навіщо ти повертаєшся в цей будинок? Твоїм дітям не потрібен такий батько!

— Але це мій дім! — чоловік підняв голову, і в променях сонця його бляклі, мертві сліпі очі здавалися двома уламками річкового льоду. Його голос тремтів від страшної, стримуваної сили.

— Був твоїм, Джаде, — з гіркотою кинула жінка, підібгавши губи. — Допоки ти міг утримувати його і всю сім'ю... Я більше так не можу... Послухай, твій брат тепер допомагає мені по хазяйству. Він, звісно, не такий сильний, яким колись був ти, але від нього принаймні є користь. А ти тут зайвий, зрозумій це нарешті!

— Тобто, поки я служив і заробляв чималі кошти, я був потрібен? — Джад розлютився, його плечі здригнулися, а руки, покриті задавненими мозолями від важкої сталі меча, стислися в такі могутні кулаки, що побіліли суглоби. — А тепер я навіть на тарілку дешевшої юшки не заслужив? Цей дім, на який я заробив своїм потом і кров'ю, тепер не мій?! Я правильно тебе почув, жінко?!