РОЗДІЛ 21.1 «ЧОРНИЙ ВОРОН»

  Я вже почала готуватися до найгіршого — лізти у крижану, маслянисту воду порту. Я сподівалася, що зможу проплисти під пірсом, чіпляючись за вкриті мушлями палі, і якось видертися на корабель з боку темного борту. Хоча плавати я вміла погано, ледь тримаючись на поверхні й панічно боячись глибини, іншого виходу просто не бачила.

  Раптом з боку міста почувся шум. Це було не тупотіння пошукових груп Карага, а звичний, розмірений гуркіт коліс по кам'яній бруківці. Я миттєво притиснулася до холодної кам’яної стіни, намагаючись стати її частиною.

  Зверху по схилу повільно спускалася вервечка возів, навантажених великими дубовими бочками. Вода. Свіжа джерельна вода в дорогу — обов’язковий атрибут перед довгим плаванням через океан.

  Охорона біля причалу помітно пожвавилася. Головний страж зробив крок назустріч першому візникові, ретельно перевіряючи папери. Потім владно махнув рукою, вказуючи на «Чорний ворон». Повільно, один за одним, вози почали заїжджати на територію причалу. Їх було рівно сім.

  Я зрозуміла: це мій єдиний, останній шанс. З думкою про Ліреля та короткою молитвою богу злодіїв, я тінню прошмигнула до останнього возу, який трохи відставав від загальної колони через поламане колесо. У напівтемряві, розрізаній лише тьмяними ліхтарями на воротах, моя маленька постать була майже непомітною для заклопотаних людей.

  Чим ближче віз під’їжджав до охорони, тим густіше ставало повітря від напруги. Я відчувала, як холодний піт заливає очі, попри ранковий холод. На останньому возі бочки стояли не так щільно, як на інших, а в кутку було навалено трохи сухого, колючого сіна — мабуть, візник кинув його для підстилки коням.

  Не гаючи ні секунди, поки візник відволікся на гучні вигуки колег попереду, я застрибнула на дерев'яну платформу. Скрутилася в маленьку кулю, намагаючись зайняти якомога менше місця між трьома масивними бочками та заднім бортом воза. Моє серце калатало десь у самому горлі.

— Будь що буде, — ледь чутно прошепотіла я, буквально зариваючись у колюче сіно.

  Я старанно присипала себе сухою травою згори, намагаючись не чхати від їдкого пилу, що лоскотав ніздрі. Тепер я не бачила нічого навколо, лише чула скрип коліс, пирхання коней та важке, нерівне дихання власного серця. Віз нарешті під’їхав до охорони. Я заціпеніла. Чула голоси прямо біля самого колеса, за кілька вершків від моєї голови.

— Скільки сьогодні везеш? — запитав грубий голос стражника.

— Чотири вина і три води, як і домовлялися. Чиста джерельна вода з верхніх садів, і вино з найкращих запасів самого управителя, — відповів візник, почухавши потилицю і сплюнувши на каміння.

— Перевіряй останній віз, — коротко кинув головний стражник.

  Я відчула, як світ навколо мене наче стиснувся до розмірів цієї маленької купи сіна. Почулися важкі кроки. Хтось підійшов до задньої частини нашого воза. Почувся шурхіт — мабуть, стражник просто провів рукою по дубових бочках, а потім ліниво тицьнув довгим списом у сіно, прямо туди, де лежала я. Кінчик холодного металу пройшов зовсім поруч із моїм стегном, зачепивши і розірвавши тканину моєї брудної сукні, але я не ворухнулася, навіть не здригнулася від жаху. В ту мить я стала частиною воза, частиною мертвого каменю, частиною самої нічної темряви.

— Чисто. Проїжджай швидше!

  Віз хитнувся і нарешті рушив далі. Я відчула, як ми заїхали на дерев’яний настил причалу — звук коліс миттєво став іншим, глухим і гулким. Тепер головне було дочекатися моменту, коли бочки почнуть перевантажувати на корабель, і встигнути непомітно, наче тінь, вислизнути в темний трюм «Чорного ворона».

  Я лежала під сіном, боячись навіть дихати, відчуваючи, як чийсь всюдисущий погляд знову починає ледь помітно згущуватися десь між моїми лопатками. Хтось спостерігав за мною, і цей погляд починав тривожити мене все більше — він не був людським. А ще я чудово розуміла, що моє справжнє випробування почнеться саме там, у замкненому просторі залізного корабля, де немає куди тікати, крім безкрайнього, холодного і смертоносного моря. Кожна дошка піді мною скрипіла, наче попереджала про небезпеку, що чекає всередині цієї лакованої змії.