РОЗДІЛ 19.1 ЦІНА

  Світ на мить згас, а коли я підняла очі, все навколо вже змінилося.

  Воїн Карага лежав на землі. Його розкішний темний плащ із червоною підкладкою змішався з брудом.   

  Його здивовані, широко розплющені очі дивилися на сіре небо, а з горла долинав слабкий, булькаючий хрип. Тільки тепер, підповзши ближче, я усвідомила жах того, що сталося. Його тіло було розрізане навпіл — ідеально рівно, наче найгострішим мечем у руках велетня. Дощ швидко змивав кров, що розливалася чорною калюжею між частинами того, що ще хвилину тому було непереможним бійцем.

  Вставши, я підійшла до нього на негнучких ногах. Вирвала з його затерплої руки наш гаманець — він був важким і нагадував мені про ціну, яку ми сплатили. Потім я повернулася до Бета. Його обличчя вже почало втрачати колір перетворюючись на воскову маску. Я тремтячою рукою закрила його очі.

— Вибач... — прошепотіла я, хоча знала, що він не почує.

  Я просто хотіла піти. Зникнути.

  Але варто було мені лише обернутися у сторону зівак, як вони з криками розбіглися. Це було дуже погано. Навіть у такому заціпенінні я розуміла: сталося щось надзвичайне, щось таке, що Арген не пробачить і не забуде.

  Я не знала, куди йти. Без Бета все навколо втрачало сенс. Весь цей світ, усі ці плани — все стало порожнім звуком. Єдиною моєю справжньою родиною залишався Варло та інші щурята в підвалі «Кліппера». Можливо, у мене все ще був шанс? Можливо, Варло мене сховає?

  Я глянула на книгу, що випала з рук храмовника. Вона лежала в грязюці, таємнича і небезпечна. Я вирішила, що ця книга, надто хороша плата за моє життя. Якщо я принесу її Варло, він зробить усе, щоб я зникла з радарів храмовників. В кінці кінців, Бет заплатив за неї найвищу ціну. Залишати її тут було б не просто нерозумно — це було б зрадою його пам’яті.

  Підхопивши важкий фоліант і сховавши його під спідницю, я побігла до «Кліппера». Я майже вірила, що зможу відкупитися від долі.

  До вечора залишалося якихось дві-три міри, але я не могла чекати. Я не дозволяла собі зупинитися ні на мить, бо знала: варто мені зупинитися, і прийдеться думати. Думати про те, що за сила вирвалася з моїх грудей. Звідки вона взялася? Силу в нашому світі отримували лише жерці та храмовники від своїх богів.   

  Кажуть, уже багато століть не народжуються вільні маги — їх давно знищили, бо вони могли не підпорядковуватися богам, а це лякало і жерців, і простих людей.

  Я йшла швидко, опустивши голову, притримуючи книгу рукою крізь тканину спідниці. Кожен крок відгукувався болем, але я не відчувала його.

  Ось він, «Кліппер». Швидше. Ще швидше.

  Я майже влетіла в кабінет Варло. Він саме щось роздратовано пояснював власнику місцевої пивоварні. Здається, він відразу відчув, що сталося щось катастрофічне. Лише побачивши моє бліде обличчя та очі, в яких застиг жах, він замовк на півслові й кивнув на задню кімнату біля кухні.

  Я зайшла туди на ногах, що підгиналися, і впала на жорсткий дерев’яний стілець.

  Варло зайшов за кілька митей, щільно зачинивши за собою двері.

— Говори, — коротко кинув він.

  Я повільно, наче рука важила центнер, виклала книгу на стіл. Очі Варло стали великими й круглими. Він знав ціну таким речам.

— Бет? — запитав він тихо.

  Я лише кивнула, а потім ледь чутно видихнула:

— Помер.

  Він здригнувся, але професійна обережність взяла гору.

— Хтось знає? Бачив хтось?

— Кілька зівак. За старими складами.

  Варло почав нервово ходити по тісній кімнатці, заклавши руки за спину.

— Як помер Бет?

— Воїн Карага вбив, — промовила я, дивлячись у порожнечу. Очі Варло забігали, як у божевільного. Це був вирок для всього нашого підвалу.

— Як ти втекла? — він зупинився прямо переді мною, важко дихаючи.

  Я на мить завагалася. Холодна іскра все ще тліла в моїх грудях.

— Вбила його.

  Тепер Варло, здається, справді стало погано. Він вхопився рукою за край столу, дивлячись на мене, наче на вихідця з потойбіччя.

  Та мені було все одно.

  Мені хотілося лише одного: скрутитися калачиком у найтемнішому кутку підвалу і просто вимкнути цей світ, де більше не було Бета, його дурнуватих жартів та незграбної опіки. Світ став порожнім, і золото в моєму гаманці більше не мало ніякої ваги.