РОЗДІЛ 9. ТОВАР

  Повернення в «Кліппер» нагадувало добровільний захід у клітку до старого, роздратованого барлуда. Ми з Бетом намагалися виглядати якнайменш помітними, розчиняючись у вечірньому гомоні порту, але щойно переступили поріг таверни, стало зрозуміло: свята не буде.
  Варло чекав.
  Він стояв посеред обідньої зали, схрестивши на грудях масивні руки. Його тінь, спотворена світлом дешевих олійних каганців, розтягнулася по вкритій тирсою підлозі, наче хижа птиця. У залі панувала мертва тиша — навіть постійні відвідувачі, звичні до бійок і криків, сьогодні воліли мовчки втупитися у свої кухлі. Щурята вже були в зборі. Вони сиділи вздовж стін, принишклими тінями, намагаючись не дихати.
  Варло дочекався, поки ми з Бетом займемо свої місця в кутку, і заговорив. Його голос був не гучним, але важким, як удар ковальського молота.
— Відсьогодні правила змінюються, — процідив він, повільно обводячи нас поглядом. — Тепер за кожну миску порожньої юшки та черствий шматок сухаря вам доведеться старатися вдвічі більше. Гільдія підняла ціну. І знаєте чому? — він зробив кілька кроків розглядаючи кожного з нас, і коли пауза почала тиснути, продовжив — Бо хтось із вас вирішив, що він занадто розумний. Запхав свого носа туди, куди не дозволено, і привів за собою «хвіст» прямо до моїх дверей.
  Я відчула, як холодний піт проступає на спині. Коліно, хоч і вилікуване цілителем, раптом неприємно занило від спогаду про переслідувача.
— Якщо ви готові здати мені того, хто це зробив — ми повернемося до старої данини, — Варло зробив паузу, даючи спокусі просочитися в наші голови. — Якщо ні — працювати будете всі. Більше, швидше і без жалю до себе. Хто не принесе норму — спатиме на вулиці і залишиться голодним.
  Він чекав. Але в підвалі «Кліппера» панувала тиша, яку неможливо було зламати навіть погрозами.      Щурята своїх не здавали. Ніколи. Особливо — Варло.
  Ми всі пам’ятали Кая. Це було два роки тому. Кай був спритним, але одного разу Варло засік його різками за дрібну помилку так сильно, що хлопець наступного дня просто не зміг підвестися. Варло підняв його за комір, сказав, що «вилікує», і забрав із собою. Його тіло витягли рибалки за кілька днів — море Хара’ату не любить ховати чужі гріхи. Після того випадку кожен із нас знав: Варло — це не захист. Це лише інший вид небезпеки.
— Мовчите? — Варло криво усміхнувся, і в цій посмішці не було нічого людського. — Ну що ж. Самі обрали. Розбігайтеся.
  Промова закінчилася, і діти почали повільно розповзатися по своїх кутках. Мене після храмового лікування наче випатрали. Магія Ендара завжди забирала стільки ж сил, скільки давала зцілення. В голові була порожнеча, тіло здавалося чужим і невагомим. Я навіть не дочекалася вечері — просто впала на солому і провалилася в глибокий, важкий сон без сновидінь.
  Я прокинулася серед ночі від дивного звуку. Це не було звичне портове хропіння чи тріск дров у каміні.
Колеса. Гуркіт карети по брукованій мостовій прямо під вікнами «Кліппера».
  В Аргені карети — річ рідкісна, особливо в нашому районі. Тут їздять вози з рибою або вози з трупами, але ніяк не вишукані екіпажі. Я миттєво прийшла до тями. Внутрішній голос, той самий, що допомагав мені виживати на вулицях, кричав, що відбувається щось неправильне.
  Я обережно, намагаючись не розбудити Бета, вислизнула з підвалу. Тіло слухалося неохоче, але цілитель справді сотворив чудо — коліно більше не підводило. Я вийшла через задній двір і, ховаючись у густих тінях між бочками та залишками старих канатів, обійшла таверну, щоб бачити головний вхід. Причаїлась біля старого розлогого дерева, яке залишилось мабуть єдиним джерелом а узбіччі вулиці.
  Картина, що відкрилася мені, змусила серце пропустити удар.
  Біля входу справді стояла карета — темна, без гербів, але дорога, із лакованими стінками, що виблискували в світлі портового ліхтаря. Поруч із нею стояли кілька чоловіків у плащах. Вони про щось тихо розмовляли з Варло. Господар таверни виглядав незвично ввічливим, майже привітним. Він то широко посміхався, то починав щось швидко говорити чоловіку, що стояв найближче.
  А поруч із ними стояли Літа та Ніова.
  Дівчата були в тих самих сукнях, які Варло колись так «щедро» їм подарував. Але зараз вони не виглядали як наречені чи панянки. Один із приїжджих — високий чоловік із холодним обличчям — підійшов до Літи. Він грубо, наче оглядав коня на ринку, повернув її за плече. Потім — змусив відкрити рот, перевіряючи зуби.
  Я відчула, як до горла підступає нудота.
  Розмова була настільки тихою, що я не могла розібрати жодного слова. Та це було й не потрібно. Коли чоловік у плащі дістав гаманець і я побачила блиск золотих монет у світлі ліхтаря, усе стало на свої місця. Це не було «добре життя» чи «заміжжя». Це була торгова операція.
  Варло взяв золото, коротко кивнув і відступив убік. Дівчат, які мовчки, із якоюсь скляною покірністю в очах, попрямували до карети, грубо заштовхали всередину. Дверцята гупнули, замикаючи їх у темряві екіпажу.
  Екіпаж сіпнувся і почав повільно віддалятися від «Кліппера».
  Варло стояв на порозі, стискаючи гаманець у руці. І раптом він повільно повернув голову саме в той бік, де в тінях за деревом ховалася я. Я завмерла, припинивши дихати. Мені здалося, що його погляд прошив темряву наскрізь, знайшовши мої очі. Секунди розтягнулися у вічність.
  Але він просто простояв так кілька миттєвостей, розвернувся і пішов назад у таверну, грюкнувши важкими дверима.
  Я ще довго сиділа в тіні, притиснута до вузлуватої і пильної кори дерева. Тіло тремтіло не від нічної прохолоди, а від того, що я щойно зрозуміла. Весь цей час Варло не просто годував нас. Він нас вирощував. Літа, Ніова... тепер я розуміла, чому ніхто ніколи не повертався. Вони були товаром. Дорогим, якісним товаром, за який дають золото, а не мідні аргени.
  Я тихо, майже навпомацки, повернулася через задній двір у підвал. Лягла на своє місце поруч із Бетом, намагаючись вгамувати серцебиття. Навколо сопіли інші щурята, не знаючи, що їхня черга — це лише питання часу і «товарного вигляду».
 Заснути я так і не змогла. Кожного разу, коли я заплющувала очі, я бачила, як холодні пальці чужака лізуть у рот Літі, і чула дзенькіт монет, за які Варло продав її життя. Арген сьогодні став для мене набагато холоднішим, ніж був будь-коли раніше.