Частина 3

Ведмідь, простягнувши свою лапу з поважним виглядом, почав повільно і розважливо говорити:

— Ось перша загадка для вас: Я завжди попереду, але ніколи не можу бути спійманим. Що це?

Майло, зосередившись, намагався знайти правильну відповідь. Його погляд був спрямований у далечінь, і він міркував, згадуючи всі загадки, які чув раніше.

— Можливо, це сонце? — припустив він.

— Ні, не сонце. Спробуй ще раз, маленький хлопчику, — заохотив ведмідь.

Баруссо, задумавшись на мить, підказав:

— Можливо, це час? Він завжди йде вперед, але його не можна зупинити чи спіймати.

Ведмідь широко усміхнувся:

— Правильно! Час — це правильна відповідь. Ви розгадали першу загадку.

Майло відчув радість, а Баруссо пишався своїм онуком. Ведмідь, зберігаючи дружній настрій, продовжив:

— Ось друга загадка: Я можу літати без крил. Я можу плакати без очей. Що я?

Майло знову заглибився в роздуми, а Баруссо підказав, м’яко підштовхуючи до відповіді:

— Згадай, що може рухатися по небу, але не має крил.

— Це хмара! — вигукнув Майло, радіючи своїй знахідці.

— Чудово! Ти дійсно обдарований! — сказав ведмідь, усміхаючись ще ширше. — Ви дуже добре справляєтеся. Але це ще не все, залишилася остання загадка.

Третя загадка була складнішою і вимагала більше роздумів:

— Ось остання: Я завжди на ваших ногах, але ніколи не можу бігти. Я завжди з вами, але ви не можете мене побачити. Що я?

Майло, похмурившися, почав думати ще глибше. Він згадував про все, що знав, але відповідь ніяк не приходила на думку. Баруссо також замислився, його очі зосередилися на землі, і раптом його обличчя просвітліло, коли він зрозумів відповідь.

— Це тінь! — вигукнув він з впевненістю. — Тінь завжди з нами, але ми не можемо її спіймати!

Ведмідь заплескав лапами, його глибокий сміх відлунював у лісі:

— Вірно! Ви обидва вразили мене своїми розумовими здібностями! Ви гідні капусти.

З радістю в очах, Баруссо і Майло підійшли до великої капусти. Ведмідь, з добродушною усмішкою, дозволив їм забрати її.

— Бережіть цю капусту, вона особлива, — сказав ведмідь, голос його був сповнений тепла. — Вона принесе вам не лише смачну їжу, але й багато нових пригод.

— Дякуємо тобі, добрий ведмедику! — вигукнув Майло, відчуваючи глибоку вдячність.

Коли вони поверталися додому, серця їх були сповнені радості та захоплення. Вони знали, що ця пригода залишиться в їхній пам'яті назавжди, і що справжня цінність полягає не лише в капусті, а в спільно проведеному часі, в дружбі і розвитку, які стали частиною їхнього життя.

Коли вони йшли додому, Майло не міг стримати хвилювання, його голос був повен ентузіазму:

— Дідусю, а що ще ми можемо знайти в лісі? Можливо, там є ще багато таємниць!

Баруссо усміхнувся, його очі світилися відчуттям нових можливостей, знаючи, що це лише початок їхніх великих пригод.

— Звісно, мій онуче! Ліс завжди приховує нові сюрпризи, і я впевнений, що попереду на нас чекають неймовірні відкриття!

І так, з новими надіями і мріями про майбутні пригоди, Баруссо і Майло продовжували свій шлях додому, знаючи, що їхня спільна подорож тільки починається.