Частина 2

Коли Баруссо і Майло продовжували свою подорож крізь ліс, дерева ставали все густішими, а повітря насичувалося ароматом свіжої зелені і вологої землі. Пташки весело співали у верхівках дерев, а вдалині чувся тихий шурхіт листя, який нагадував про життя, що кипіло навколо. Навколишній світ здавався сповненим таємниць і обіцянок невідомих відкриттів.

— Дідусю, а ти знаєш, як виглядає найкраща капуста у світі? — запитав Майло, уважно розглядаючи навколишній ландшафт, де кожне дерево і кожний кущ здавалися частиною великої загадки.

Баруссо задумливо посміхнувся, його очі шаруділи від спогадів про багатий урожай на його городі.

— Ну, я уявляю її великою, зеленою і дуже соковитою, — сказав він, трохи примруживши очі від сонця. — Як та, що ми вирощуємо на городі, тільки ще краще, з ароматом, що притягує і зачаровує.

Вони йшли далі, вбираючи в себе красу лісу, коли раптом з-за кущів вискочила маленька лисичка. Вона зупинилася і з цікавістю подивилася на мандрівників, а її блискучі очі, здавалось, світилися теплом і мудрістю.

— Привіт, маленька лисичко! — привітався Баруссо, його голос був спокійним і дружнім. — Ми йдемо шукати Капустну знахідку. Ти не бачила її?

Лисичка обернулася, злегка нахиливши голову вбік, і відповіла з м'яким, але виразним голосом:

— Я чула про цю капусту! Кажуть, вона росте на старій галявині, де зібралися всі лісові звірі. Можливо, ви туди прямуєте?

Майло, відчуваючи, як його серце наповнюється радістю, вигукнув:

— Так! Дякуємо тобі, лисичко!

Лисичка, злегка всміхнувшись, попередила їх:

— Але будьте обережні! На галявині можуть бути не лише добрі звірі.

Баруссо підбадьорливо кивнув, його голос був сповнений впевненості:

— Не бійся, ми впораємося!

Лисичка зникла в кущах, залишивши позаду легкий шелест листя, а Баруссо і Майло продовжили свій шлях. Ліс ставав все загадковішим, а їхні серця билися в такт з хвилюванням та очікуванням.

Через кілька хвилин, вони нарешті вийшли на галявину. Галявина була усіяна квітами різних кольорів, які створювали справжнє кольорове полотно, а в центрі стояла велика капуста, яка виблискувала в променях сонця, як справжня природна краса.

— Ого, дивись! — вигукнув Майло, вказуючи на капусту, його очі сяяли від захвату. — Вона справді неймовірна!

Але раптом з-за дерев вийшов великий ведмідь. Його постать була величною, але обличчя виглядало добродушно, хоча Майло відчув, як страх охоплює його.

— Хто ви такі? — спитав ведмідь з глибоким, резонуючим голосом, який заповнив усю галявину.

Баруссо, намагаючись залишити спокійний тон, відповів:

— Ми — Баруссо і Майло. Ми прийшли за Капустною знахідкою.

Ведмідь, уважно подивившись на них, заявив:

— Я охороняю цю капусту! Якщо ви хочете її забрати, спершу доведіть, що ви гідні!

Майло зніяковіло глянув на діда, але Баруссо лише усміхнувся, передаючи своєму онуку впевненість і рішучість.

— Ми готові до будь-якого випробування! — сказав він, крокуючи вперед. — Чого ти хочеш від нас, ведмедю?

Ведмідь замислився. Його очі весело заіскрилися, а потім, усміхнувшись, відповів:

— Я люблю загадки. Якщо ви зможете розгадати їх, капуста ваша!

Баруссо і Майло перезирнулися, відчуваючи, як їхнє захоплення від пригоди тільки зростає. Вони були готові до нового випробування, яке ставало ще одним кроком в їхній незабутній подорожі. Здавалося, ця пригода тільки починалася, обіцяючи нові відкриття і незвичайні зустрічі.