Розділ 6

Після того вечора моє життя перетворилося на справжню казку. Працювати в кав'ярні, знаючи секрет хлопців, було неймовірно весело. Марк більше не ховався і міг непомітно для клієнтів підхопити падаючу ложку невидимим пухнастим хвостом, Ян підморгував мені, коли його очі спалахували бурштином від вдалого малюнка на лате, а молодий Шеф Артур щоранку випікав для мене особливу булочку з корицею, яка дарувала настрій на весь день.

Але, як виявилося, не всі в нашому місті раділи успіху затишної кав'ярні.

Це сталося у п'ятницю ввечері. Накрапав дрібний дощ, і відвідувачів майже не було. Ян поїхав на склад за новими зернами кави, а Артур зачинявся на кухні, вигадуючи новий рецепт магічного сиропу. Ми з Марком залишалися за стійкою.

Раптом двері кав'ярні з гуркотом відчинилися. На поріг ступив високий чоловік у чорному шкіряному плащі. Його обличчя ховалося під капюшоном, а від самого його вигляду віяло якимось неприємним, холодним спокоєм. За ним у залу зайшов ще один — кремезний і похмурий.

Я одразу відчула, що від них пахне не кавою і навіть не дощем, а гострим, залізистим запахом... вовчої шерсті.

Марк миттєво підтягнувся, його дружня посмішка зникла, а пальці міцно стиснули рушник. Я помітила, як його зіниці звузилися, перетворюючись на тонкі лисячі щілинки.

— Конкуренти з «Вовчого лігва», — ледь чутно прошепотів мені Марк, не зводячи очей із непроханих гостей. Це була велика мережева кав'ярня на сусідній вулиці, де завжди панувала похмура атмосфера, а кава була гіркою. Вони терпіти не могли нашу маленьку руду кав'ярню.

— Ну що, лисички, затишно вам тут? — грубим голосом запитав перший чоловік, підходячи до стійки. — Ваша забігайлівка заважає нашому бізнесу. Шеф передавав, що настав час вам закриватися. Назавжди.

Він непомітно витягнув із кишені маленьку чорну пляшечку з якоюсь темною рідиною. Я злякано охнула, здогадавшись: вони прийшли не просто сваритися. Вони підіслали цих людей, щоб отруїти наші фірмові сиропи чи зіпсувати кавомашину, щоб кав'ярня втратила репутацію і закрилася!

Чоловік у капюшоні різко змахнув рукою, збираючись вилити чорну рідину прямо в резервуар з водою для кави. Марк хотів кинутися вперед, але кремезний вовк-помічник перегородив йому шлях, замахнувшись для удару. Хлопці-лиси були добрими й мирними, вони не любили бійок, і магія ілюзій тут не могла допомогти проти грубої сили.

Треба було діяти негайно.

— Гей! Ану приберіть руки! — дзвінко вигукнула я, вискакуючи з-за стійки.

Я схопила великий металевий пітчер (глечик для збивання молока), який щойно був наповнений крижаною водою, і з усього маху виплеснула її прямо в обличчя чоловіку в капюшоні!

— А-а-а! — з несподіванки закричав той, випускаючи пляшечку з рук.

Вона полетіла на підлогу. Але Марк зреагував блискавично: його рудий пухнастий хвіст на мить з'явився з-під фартуха, м'яко підхопив пляшечку в повітрі й передав прямо мені в руки, перш ніж вона розбилася.

— Ах ти, дівчисько! — розлютився другий громила і зробив крок до мене.

Але тут двері кухні відчинилися. На поріг вийшов Артур. Його погляд був настільки холодним і суворим, що повітря в кав'ярні наче застигло. Його бурштинові очі палали справжнім вогнем, а навколо нього піднялася потужна золотава аура магії, яка змусила вовків позадкувати.

— Забирайтеся з моєї кав'ярні. І передайте своєму шефу, що якщо ви ще хоч раз підійдете до Лії чи моїх хлопців, матимете справу з усім нашим кланом, — прогримів голос Артура.

Зрозумівши, що план провалився, а отруту відібрано, конкуренти зловісно загарчали, розвернулися і швидко вибігли геть, зникнувши в нічному тумані.

В кав'ярні знову стало тихо. Мої руки трохи тремтіли, але я міцно стискала відібрану пляшечку.

Марк із захватом підскочив до мене і міцно обійняв:

— Ліє! Ну ти даєш! Ти просто супергерой! Облити вовка водою — це було геніально!

Артур підійшов ближче, його магічна аура зникла, поступаючись місцем звичному теплу. Він м'яко забрав у мене пляшечку, а потім подивився на мене з такою безмежною вдячністю і гордістю, що мої щоки миттєво спалахнули рудим рум'янцем.

— Дякую тобі, Ліє, — тихо й дуже ніжно сказав молодий Шеф, торкаючись мого плеча. — Ти не просто врятувала нашу кав'ярню. Ти довела, що ти — частина нашої родини. І ми завжди захищатимемо тебе так само, як ти захистила нас.

Я посміхнулася, відчуваючи, що заради цих добрих лисів я готова витримати будь-яких конкурентів. Тепер наше полювання на руду долю тільки починалося.