Розділ 1

Дощ лив так, наче вирішив затопити все місто, і мій старенький улюблений зонтик з тріском здався під сильним поривом вітру. Сховавши голову в комір куртки, я практично бігла по тротуару, виглядаючи хоч якесь укриття. Мої кросівки наскрізь промокли, а настрій був на позначці «абсолютний нуль». Мені, Лії, терміново потрібна була робота для підзаробітку, але після кількох невдалих спроб руки вже опускалися.

І раптом, серед сірого туману й стіни дощу, попереду затишно замиготіли теплі, золотаві вогники.

Над дерев'яними дверима погойдувалася вивіска з красивим написом: «Капучино з лисячим хвостом». А трохи нижче висіла охайна табличка: «Нам потрібен помічник баристи. Досвід не обов'язковий, навчимо всього з посмішкою».

— Це мій шанс, — прошепотіла я сама до себе, рішуче штовхаючи важкі двері.

Дзенькнув маленький мідний дзвіночок, і я застигла на порозі. Мене миттєво огорнуло таким неймовірним теплом, що по шкірі пробігли приємні сироти. У повітрі пахло свіжообсмаженою кавою, солодкою корицею, гарячим шоколадом і... якимось дивним, лісовим ароматом свіжої хвої після грози.

За стійкою стояли двоє хлопців у затишних зелених фартухах. Вони були настільки гарними й милими, що я на мить забула, як дихати.

— Ой, ви зовсім промокли! Заходьте швидше, сідайте біля обігрівача! — до мене підскочив один із них. У нього було пухнасте, світло-золотаве волосся, яке кумедно стирчало в різні боки, і дуже веселі, карі очі. — Я Марк. А це Ян, — він кивнув на свого колегу.

Ян — високий хлопець із неймовірно м'якою посмішкою та теплим, темно-рудим волоссям — якраз протирав блискучу кавомашину. Він подивився на мене так тепло, наче чекав саме мого приходу.

— Привіт, — тихо сказала я, ніяковіючи від своєї мокрої куртки. — Я побачила оголошення на дверях... Ви ще шукаєте помічника? Мене звати Лія.

Марк і Ян перезирнулися. Мені здалося, чи в їхніх очах на секунду спалахнули яскраві бурштинові іскри? Марк так щиро й радісно посміхнувся, що на його щоках з'явилися милі ямочки.

— Шукаємо! Артуре! До нас прийшла прекрасна кандидатка Лія! — голосно й весело гукнув Марк у бік дверей з написом «Кухня».

Двері відчинилися, і звідти вийшов шеф-кухар і власник кав'ярні. Я очікувала побачити старшого чоловіка, але натомість завмерла від подиву. Артур виявився молодим, неймовірно привабливим хлопцем, на вигляд трохи старшим за Яна та Марка. Його темне волосся було трохи розпатлане, наче він щойно відволікся від якоїсь важливої справи, а глибокі, проникливі очі мали дивовижний темно-бурштиновий відтінок. Від нього пахло свіжою випічкою, ваніллю та якимось дорогим пряним парфумом.

Він підійшов ближче, витираючи руки рушником, і уважно подивився на мене. Мені на мить здалося, що цей молодий Шеф бачить усю мою душу наскрізь. Але цей погляд зовсім не лякав — він був дуже добрим і затишним.

— Досвіду роботи немає, Ліє, але є велике бажання вчитися, правда? — м'яко запитав Артур, розгадавши мої думки, а його губ торкнулася ледь помітна посмішка.

— Так, я дуже старальна і швидко вчуся, — чесно відповіла я, трохи червоніючи під його поглядом.

— Тоді ти прийнята в нашу команду, — тепло посміхнувся Шеф. — Ян, Марк, пригостіть нашу нову колегу чимось особливим, щоб вона зігрілася. А з завтрашнього дня, Ліє, чекаємо тебе на першу зміну!

Я не вірила своїм вухам. Отак просто? Жодних нудних анкет і довгих запитань!

Поки молодий Шеф повернувся на кухню, Ян уже чаклував над кавомашиною. Рухи його рук були настільки плавними й швидкими, наче він виконував якийсь магічний танець. За хвилину переді мною вже стояла велика затишна чашка. На пишній молочній піні корицею було ідеально намальовано... маленьку лисячу лапку.

— Тримай, це наш фірмовий капучино для хороших людей, — Ян підсунув чашку ближче до мене й підмігнув.

Я зробила перший ковток. О, це була не просто кава! По тілу розлилося таке дивовижне тепло, що мокрий одяг миттєво здався сухим, утома зникла, а на душі стало так легко й радісно, наче я повернулася додому після довгої подорожі.

Марк і Ян стояли поруч, спершись на стійку, і задоволено спостерігали за моєю реакцією, тихо перешіптуючись між собою. Вони разом із їхнім молодим Шефом здавалися мені найдобрішими й наймилішими людьми у світі.

Я й подумати не могла, що в цій затишній кав'ярні магія — це не просто метафора, а мої нові друзі ховають під фартухами пухнасті руді хвости.