Розділ 2: Освоєння нових просторів

Черговий раз простір здригнувся, потім розмився, і наш "Старий Бродяга" вивалився з гіперпростору. Це була наша остання спроба. Дві попередні були невдалими, і ми були вимушені використати останню спробу, ні, ми не намагалися навмання знайти ціль нашого пошуку. У батька були мапи космічних шляхів, якими він давно не користувався. І от вони якраз стали в нагоді, абсолютно точно вивели нас до найстарішого космічного звалища цієї частини галактики.

Ми виринули на самому краю велетенського звалища космічного сміття. Батько особисто керував маневром, і по команді я миттєво перекинула енергію з гіперприводу на захисні щити та сканери навколишнього середовища. Ніколи не знаєш, кого зустрінеш відразу після виходу з гіперпростору. Точки входу та виходу мають постійні координати і ніколи не змінюються, чим часто користуються космічні пірати, влаштовуючи засідки на свою здобич.

Саме тому "Бродягу" готували до можливого бою ще до того, як сканери показали картинку зовнішнього простору. Капітан першим встиг розгледіти, що навколо знаходилися тільки уламки, та й сканери не зафіксували жодного активного обладнання серед тих уламків.

В кают-компанії зібрався весь екіпаж та з великою цікавістю дивилися на великий голографічний монітор. На ньому розвернулася жахлива і водночас велична картина: перед нашими очима розкинувся «океан» мертвого металу. В безкрайньому просторі дрейфували величезні кістяки дредноутів, розірвані навпіл титанічними вибухами, покручені фрегати та незліченна кількість дрібного мотлоху.

— Ну що ж, — перервав тишу голос мого батька. — Будемо шукати "затишне місце" для нашого Бродяги.

Але раптом в розмову втрутився Алекс: — Не поспішай, Вайре, в таких місцях частенько можуть знаходитися в активному стані системи безпеки розбитих зорельотів. Вони й через тисячу років можуть знаходитися на бойовому чергуванні.

— Добре, — згодився батько, — ми будемо обережними.

"Старий Бродяга" повільно, наче крадучись, рушив уперед, заглиблюючись у це металеве марево. Рухалися на мінімальній швидкості, по краю звалища. Вглиб ми навіть і не мріяли занурюватися, адже було неможливо маневрувати Бродягою серед величезних шматків металу та різного непотрібу. Сенсори працювали на максимальній потужності, але нам все одно не вдалося уникнути пастки.

Раптом корпус корабля сильно трусонуло. Світло на містку мигнуло, перейшовши в аварійний режим. Пролунав голос бортового ШІ: — Захисні щити поглинули 92% енергії. Цілісність корпусу не порушено. Нас атакувала автоматична турель на уламку древнього крейсера.

Алекс знову звернувся до батька: — Вайре, рекомендую негайно зупинитися, перепочити та подумати. Попереду нас чекатимуть і автоматичні системи захисту, бойові дроїди, мінні поля. І все це може спати до тих пір, поки ми не попадемо в зону їхнього контролю. Ми тут як мурахи, що повзають по сплячому дракону. Головне — не розбудити його остаточно, бо тоді ми вже не вціліємо, безперечно. Як тільки одні активні системи почнуть стріляти куди попало, то в результаті активуються інші системи. Ті теж почнуть стрілянину, і в результаті відбудеться ланцюгова реакція.

Батько сів в крісло і збентежено почухав потилицю та й відповів Алексу, що він не врахував цей фактор. На що у відповідь він повідомив, що в нього є ідея. — Наскільки мені відомо, — повідомив він, — що на борту Бродяги є п’ять екіпажів винищувачів та розвідників. Негайно збирайте їх на капітанському містку, будемо вирішувати на рахунок проведення розвідувальних дій.

Мене знову накрила хвиля обурення: чого це він раптом розкомандувався, та й ще в присутності капітана. Не встигла й слова сказати, але, глянувши на батька, зрозуміла, що мені краще промовчати. Це було досить важко мовчати, але коли батько спробував відправити мене до каюти на відпочинок, як мене відразу відпустило. Я не могла пропустити, про що вони будуть розмовляти на капітанському містку.

Вирішили, що на кожний борт малого космічного транспорту буде встановлено по чотири сканера, які в режимі прямої трансляції передаватимуть сигнал на борт зорельоту. Цей сигнал бортовий ШІ буде миттєво обробляти і відразу створювати мапу цього звалища. Було вирішено для початку облетіти невелику ділянку, це мав бути тестовий політ. Зробивши кілька вильотів, ми вже мали хоч якесь уявлення про місце нашого майбутнього проживання. По мірі просування ланки «пташок» командира Грея, рухалися і ми слідом за ними. Вони були мовби нашими поводирями, легко знаходили для нас широкі коридори серед уламків. «Бродяга» досить таки спокійно просувався в глиб цього звалища, і ми вже підшукували захищене місце для постійного базування.

Раптом ефір вибухнув голосом командира авіаланки: — "Бродяга", це Грей! Спостерігаю щось надзвичайно велике! Це, чорт забирай, схоже на залишки орбітальної станції!

І ми вирушили в напрямку цього грандіозного об’єкту; це дійсно була космічна станція, але трохи незвичайної форми. Це була величезна металева куля. Такі космічні станції перестали будувати ще багато сотень років тому. Нам здалося, що це мертва станція, тим паче що з нашої сторони був відкритий шлюз порожнього ангару. Вирішивши не поспішати, ми зупинились перед шлюзом. Один з розвідників залетів в ангар та й передав нам зображення того ангару. Він був абсолютно пустий.

Але знову втрутився Алекс, цей всезнайка, як я тоді його назвала: — Ніхто більше не залітає ні в ангар, ні облітає навколо станції. Не все так просто, — повідомив він. — Дайте мені трохи часу попрацювати.

Пройшло майже 4 години, ми всі чекали мовби якогось чуда, всі, окрім мене. Алекс сидів у кріслі з заплющеними очима мов би спав та я зрозуміла що він працює нейромережею. І раптом щось почало відбуватися: шлюзи ангару відчинилися ще ширше, і по стінам ангару побігли зелені вогні, мовби запрошуючи нас всередину до ангару.