Розділ 1 Алекс та Соул - невдале знайомство

        Соул

Щось настрій зовсім впав донизу, і підстав для цього мовби й немає. Ніби й керую зорельотом найвищого класу. Зовні він здається звичайним вантажником, але це лише на перший погляд. Насправді він озброєний за найкращими мірками сучасних бойових зорельотів, і аналогів таких немає. А з чого все почалося? Здається, зовсім ще недавно мій батько, майор космічних сил у відставці — Вайр, і він же капітан вантажного зорельоту «Старий бродяга», привів на борт нашого космічного транспорту молодого хлопця, я б сказала, мого ровесника — інженера Алекса.

Чомусь він відразу мені не сподобався, я навіть і не зрозуміла чому. Ім’я його Алекс відразу вказувало на те, що він у наших краях чи то чужинець, чи прибулець. А скоріше за все — колишній раб, бо був такий собі худющий, з гострими рисами обличчя. Було схоже, що він реально недоїдав, але одягнений був у досить-таки пристойний інженерний комбінезон. А от інженерний тестер, який знаходився у спеціальному слоті комбінезона, був не з простих. Батько терміново шукав інженера, бо без нього відправлятися в далеку подорож було реально небезпечно. От і знайшов першого ліпшого що підходив

Взагалі у нас були постійні проблеми з тими інженерами. Якось вони більше одного походу не витримували, бувало й так, що вони розривали контракт після того, як ми добиралися до пункту призначення, а для повернення додому шукали нового інженера, а частіше поверталися і без нього.
Тепер я розумію, наскільки ми були безпечні, не звертаючи уваги на те, що у нас була постійна проблема з інженерами. А ще мені дуже совісно за своє упереджене ставлення до того інженера Алекса. Але він, не звертаючи уваги на моє негативне ставлення до нього, виконував свою роботу на відмінно. І тільки завдяки йому я стала капітаном цього чудового зорельоту, та й завдяки йому я взагалі маю цей зореліт.

Як тільки батько привів Алекса то відразу поставив перед ним задачу - зробити перевірку працездатності гіперприводу зорельту. До  кінцевої цілі нашого маршруту нам необхідно було б зробити з десяток стрибків у гіперпростір.

Я стояла поряд та чула все про що батько розмовляв з Алексом, а говорили вони про гіперпривід:

— Він періодично може видавати збої. Бортовий комп'ютер блокує запуск і кричить про критичну помилку. Місцеві портові механіки — ледарі й нездари, лише розводять руками і пропонують замінити весь блок управління двигуном для гіперстрибків. А це знову простої та загублені кошти, яких у нас зараз і так впритул. Ти зможеш розібратисяз цим? — з надією чи то з тривогою запитав батько інженера.

Він відповів, що спробує це виправити, але на це йому потрібен час — не менше доби — і повний доступ до систем корабля.

Батько нічого не відповів та запросив його до кают-компанії для знайомства з екіпажем, де йому влаштували реальний допит, але, на моє здивування, він спокійно дав повні відповіді на всі питання. Потім він підвівся та й звернувся до батька: якщо це все, то він пішов працювати.

І тут я не змогла себе зупинити. Швидко піднявшись, я звернулася до нього досить-таки агресивно, я потім і сама не зрозуміла, що то зі мною відбувалося. Чому я так розійшлася?

Я почала до нього говорити на підвищеному тоні, це аж ніяк не було схоже на звичайну розмову.

— Я майже кричала чи то на нього чи до нього: чи вірно я зрозуміла, що ти практично не працював з космічними кораблями? — навіть не намагаючись приховати сарказм я просто викрикувала це слова в його обличчя. — Ти ніколи не ремонтував їх у польових умовах? І звідки ти взяв, що зможеш дати лад такому гіганту, як наш «Старий Бродяга»?

— А те, що ти, десять хвилин простоявши біля нашого головного двигуна, вже запросив повний доступ до обладнання та корабельних комп'ютерів — як ти думаєш, це не занадто круто? Мені здається, що ти сильно переоцінюєш себе. Та й ще я зрозуміла, що ти просто дикун з дикого нерозвиненого світу, який живе в нашій Імперії тільки рік, а нам тут видаєш себе за технічного генія, який вміє ремонтувати практично все...

Я так розійшлася, що й не побачила, як батько з-під столу показав мені кулачище, і я миттю сіла за стіл, вся червона. Окинула оком по сторонах, намагаючись отримати підтримку нашого екіпажу, але побачила якісь незрозумілі вирази їхніх облич: хтось посміхався, хтось просто хмикнув, дивлячись на мене. Від цього я почервоніла ще більше і вже готова була розплакатися, раптом почула голос Алекса.

— Шановна леді... — він зробив паузу і поглянув на батька.
— Це Соул, моя дочка, — коротко кинув він.

— Так от, шановна леді Соул, — продовжив він спокійно, — я не розумію, чим я заслужив від Вас таке ставлення до мене. Ви, зовсім не знаючи мене, так різко намагалися опустити мене як то кажуть у нас на Землі нижче плінтусу, та й ще обізвали мене дикуном? 

Я сиділа мовчки, насуплена та з червоним обличчям і не знала, що відповісти йому.

Потім Алекс продовжив, що є питання набагато важливіші і що він за цей короткий час, що знаходиться на борту «Старого Бродяги», вже встиг багато чого розгледіти та зробити свої висновки. Потім, звернувшись до мого батька, запитав, що, можливо, у приватній розмові він усе розповість. Але екіпаж підняв шум, вимагаючи все розповісти негайно і тут.

Багато чого неприємного розповів Алекс про стан нашого зорельоту. Про цілеспрямовану диверсію проти нас. А потім він виніс остаточний вердикт, що ця подорож — це квиток в один бік. Двигун витримає тільки три гіперстрибки, на четвертому він вибухне разом з нами.

— Потім Алекс повідомив, що ми вже відійшли від нашої космічної станції на чотири гіперстрибки, а отже й повернутися назад ми теж вже не зможемо. Всі захвилювалися, почався гвалт серед членів екіпажу. Але тут батько піднявся та й гримнув на всіх так, що в кают-компанії відразу стало тихо.