8

Ситуація здавалося була безвихідною. Розв’язка прийшла несподівано, з тої сторони, звідки юнак і не очікував. Трапилося це в ту благодатну пору року, яку називають «бабиним літом». Молодий прикордонник тільки-но здав свій пост і намагався непомітно вислизнути з території застави, щоб не зустрічатися зайвий раз з капітаншою. Не вийшло, офіцерша очікувала його на КПП.

– Вікторе, не хочеш разом випити кави? – після традиційного привітання поцікавилася командирка.

Парубка ця пропозиція дещо спантеличила. До цього часу Любов Миколаївна якось не дозволяла собі такого панібратства. Поза роботою вони були хорошими друзями, могли багато чого дозволити собі в спілкуванні, але на службі субординація знаходилася на першому місці. Напевне сталося щось надзвичайне, подумалося хлопцеві коли він сідав в машину начальниці.

Юнак не помилився в своїх тривожних припущеннях. По дорозі до їхнього улюбленого «Проліску» вони їхали мовчки. Вона про щось напружено розмірковувала, а він не наважувався порушувати цю гнітючу тишу. Тільки в кав’ярні, пригубивши ароматного напитку жінка врешті-решт промовила:

– Я скоро поїду звідси.

– Як?!? – вирвалося у парубка. – Що трапилося?

– Наступного тижня закінчується мій контракт, якого я не маю наміру більше продовжувати.

– Чому? – здивуванню ошелешеного хлопця не було меж.

Любов Миколаївна кинула на нього довгий, оцінюючий погляд, наче ще сумнівалася в тому, чи варто продовжувати цю розмову. Через кілька хвилин напевне вирішивши що все таки варто, капітанша стиха промовила:

– На це є одна вагома причина. Вся справа в тому, що я не можу більше служити на нашій заставі. Так склалися обставини, що я нещодавно, мов молоденька дівчина, закохалася по самі вуха. Ніколи б раніше й подумати не могла, що зі мною ще раз таке може трапитися. Здавалося минуле життя вже достатньо навчило не сприймати всерйоз всі ці байки про романтичні і казкові почуття. Однак проти долі не попреш, а вона підготувала мені ось такий несподіваний сюрприз.

Розказую зараз все так відверто та прямо тільки тому що заволодів моїм серцем саме ти. Практично миттєво, з першого погляду, від того самого вечора коли побачила тебе напідпитку з пошарпаним букетом квітів у руках. Тоді мені глибоко в душу запала історія твого нещасливого кохання. Незабаром вразило те, як швидко й легко порозумівся з моєю донею. Вміло знайшов до неї підхід, завоював довіру і симпатію малої. А згодом я зрозуміла яка ти чудова, щиросердна і самовіддана людина.

Зізнаюся, спершу я сприймала почуття, що в мене виникнули до тебе, як скороминуче захоплення нещасливої самотньої жінки, якою давно вже себе вважаю. Думала, то просто моя підсвідомість прагне хоч трішки чоловічої турботи, затишку і теплоти. Сподівалася, промайне зовсім небагато часу й вся ця наївна дурня вивітриться з голови, і там знову запанує здоровий глузд та твереза прагматичність так притаманні мені.

Дзуськи. Минали дні за днями, а емоції ставали все жаркішими, пристрасть – палкішою, а бажання – невгамовнішими. Скільки я не старалася, як не намагалася, що лиш не говорила сама собі – все даремно. Мені не під силу викинути думки про тебе зі своєї нерозумної голови. Не здатна я забути твоє обличчя, голос, усмішку. Та й як це зробити коли мене непереборно тягне до тебе, коли я втішаюся кожною хвилиною нашого спілкування, коли мені понад усе на світі хочеться потрапити в твої лагідні обійми.

Розумію, що все це жахливе неподобство, тому мушу його якось припинити. Не хочу більше піддаватися нездійсненним мріям і мордувати своє серце нереальними фантазіями. Як і не бажаю в майбутньому бентежити тебе своїми грайливими поглядами, звабливими посмішками, а можливо навіть і неоднозначними спокусливими натяками. Добре знаю що вони неодмінно будуть, бо колись я просто не стримаюся.

Найкращий спосіб все вирішити, то мені поїхати кудись далеко, і назавжди зникнути з твого життя. Так буде найкраще для нас обох. Ти молодий і ще віднайдеш свою кохану половинку в цьому світі. А я постараюся якось жити дальше. Головне, що відстань не дасть наробити мені непоправних дурниць, і вбереже тебе від подальшого спілкування з таким фатальним нещастям як я. Тож ця зустріч у нас остання, і більше ми вже ніколи не побачимося.

Запала тягуча мовчанка. Капітанша сиділа непорушно давно забувши про свою захололу каву. В її опущених очах, як видалося парубкові зблиснули сльози. Жінка наче чекала на щось від нього, та слова гірким клубком застрягли в горлі хлопця, і єдине що він зумів промовити було:

– Залишайся. Я теж тебе кохаю.