7

З тих пір Любов Миколаївна зачастила до них з візитами, і непомітно стала справжнім другом сім’ї. До жінки і її доньки настільки всі звикли, що сприймали вже їх не як несподіваних гостей, а як близьку і дорогу родину. Дійшло все до того, що тато Віктора якось завів з ним серйозну чоловічу розмову. Батька цікавило як син ставиться до капітанші і чи не має на неї якихось своїх особистих планів і сподівань.

– Так вона ж старша за мене й має дитину, – випалив перше що прийшло на думку отетерілий юнак.

– Той що з того? – хитро примружившись запитав досвідчений чолов’яга. – Твоя мама теж старша за мене, та це не завадило нам створити щасливу сім’ю. А на рахунок дитини? Я ж бачу як мала тягнеться до тебе, та й ти вже прикипів до неї всім серцем. Моя порада тобі синку, якщо щось відчуваєш до цієї жінки і хочеш щоб вона залишилася в тобою – не барися. Життя воно таке, якщо сьогодні щось втратиш, то вже ніколи цього потім не повернеш.

Після цієї бесіди парубок глибоко задумався над словами батька. Він й раніше неодноразово міркував над тим хто для нього тепер ця жінка. Просто один із командирів, чи може вже щось більш вагоміше. Запитував себе що він насправді відчуває по відношенню до неї. Намагався розібратися в своїх неоднозначних почуттях та емоціях. Старався навести лад в голові й хоч якось визначитися.

Виходило це не надто вдало, бо відповідей у нього було значно менше чим запитань. Єдине що хлопець міг сказати достеменно, так це те що капітанша насправді сподобалася йому. Звісно не так як раніше подобалася Галя. Ці два вподобання разюче різнилися одне від одного. До юнки Віктор відчував загалом те що відчуває більшість молодих хлопців до своїх одноліток-подруг. Симпатизував її вродливій зовнішності, тішився з думок що вона його, потайки прагнув дівчачих обіймів і поцілунків.

З офіцершею все було зовсім по іншому. Спершу прикордонник, як і більшість на заставі, дещо побоювався суворої начальниці. Потім хлопець трохи доторкнувся до особистого життя капітанші, з подивом дізнався деякі його подробиці, і навіть познайомився з її малою донечкою. А віднедавна вже мав змогу регулярно спостерігати за Любою Миколаївною у звичайному повсякденні, як вона веде себе поза службою, що полюбляє робити і чим захоплюється на дозвіллі.

Все побачене залишало свої незгладимі сліди у свідомості парубка. Тепер кожна нова зустріч з жінкою, кожна спільна розмова, кожна хвилина проведена разом з нею, чомусь дарували йому все більше й більше позитивних вражень та приємних емоцій. Віктор відчував дивовижне задоволення від того коли капітанша опинялася поряд нього, його серце радісно тьохкало всякий раз як лунав її дзвінкий голос, а від веселих бісиків, що ненавмисне пускали ясно-карі очі командирки, тіло охоплювало тремтливе хвилювання.

Якийсь час недосвідчений юнак губився в здогадках про причини такої, своєї неадекватної реакції на Любу Миколаївну. Він ніяк не міг збагнути, чому фактично чужа людина так глибоко запала йому в душу. Хлопець не знав звідки у нього береться та гаряча бентега в серці коли він згадує цю жінку, і тим паче не розумів як так сталося, що думки про неї не дають йому зараз спокою ні вдень, ні особливо вночі.

Відверта розмова з батьком, і доволі прозорі натяки почуті від нього, враз розставили все на свої місця. Сумнівів більше практично не залишилося, він – закохався в капітаншу. І чим більше Віктор міркував над цим відкриттям, тим ясніше усвідомлював, що це істина правда. Романтичне почуття, про яке парубок раніше тільки читав у книгах шкільної програми, та бачив на екрані телевізора, неждано завітало і в його життя.

Розуміння того, що ж все таки діється з ним, принесло деяке душевне полегшення, хоч водночас і неабияк ошелешило молодого парубка. Хлопець був дуже спантеличений тим що сталося, бо не мав і найменшого поняття, що ж йому робити дальше. Вгамувати в серці вихор палкої пристрасті тепер здавалося нереальною справою, як мабуть і неможливим було вже вичавити солодкі спогади про рудоволосу жінку зі своєї пам’яті.

Зізнатися ж Любові Миколаївні про свої особливі почуття до неї, у Віктора поки що не знаходилося відваги та рішучості. Він побоювався того що почує у відповідь від капітанші. Цілком ймовірно що вона просто не сприйме серйозно до уваги почуте, але можливо що навіть візьме через це парубка і на кпини. Жінка ж бо зріла, самодостатня, набагато досвідченіша, нащо їй такий незрілий, юний шмаркач як він.  

Та тримати все у собі для Віктора ставало все важче та складніше. Неймовірно проблематично було приховувати від сторонніх ті почуття, що вирували тепер в його серці. Ледь вдавалося вгамовувати емоції, які п’янили свідомість парубка при кожній згадці про неї. Про жагучу пристрасть і романтичні прагнення, що зануртували в його розбурханому юнацькому єстві, вже й говорити не варто.