4

Три дні в нарядах пролетіли для парубка непомітно. Піші походи на свіжому повітрі швидко вивітрили всяку дурню з голови хлопця. Йому вдалося вгамувати свої розбурхані емоції й взятися за розум. Здоровий глузд підказував, що не варто зациклюватися на тому що трапилося. Так, Галя неабияк подобалася юнакові, і він навіть мріяв про спільне майбутнє з нею. Що ж не судилося. Зрештою вона не єдина дівчина на світі, будуть ще й інші в його молодому житті.

З такими оптимістичними думками Віктор збирався покинути заставу, коли на КПП його раптом окликнули.

– Сержант! – почув хлопець знайомий голос капітанші. – Заждіть.

Юнак зупинився гублячись в здогадках про причини такої несподіваною затримки. Невже ця злюка передумала й вигадала йому ще якесь покарання? Проте хлопець помилявся. Жінка в військовій формі впевненою ходою підійшла до нього й коротко поспиталася:

– Твоя пропозиція сходити разом на каву ще в силі?

– Так, – тільки й спромігся пробелькотіти вражений прикордонник.

– Тоді сідай в машину.

Вони всілися в сріблясте «Peugeot 407» й швидко покинули заставу.

В дорозі капітанша поцікавилася:

– Твої рідні в курсі де ти пропадав останні три дні?

– Так, я по телефону їх попередив, що буду в наряді, – відповів юнак не в силі збагнути до чого це запитання.

– Це добре, – кинула жінка і відразу додала – Мені ще треба заскочити по справах в одне місце, а потім вже поїдемо в якусь кав’ярню на твій вибір.

Віктор на знак згоди тільки кивнув головою. Питанням вибору хлопець не надто морочив собі голову. Знав бо кілька пристойних ресторанчиків у райцентрі і з фінансами проблем не було. Хлопця турбувало інше, він ніяк не зміг збагнути чому начальниця все-таки погодилася на його запрошення. Він же його робив жартома, навіть і не сподіваючись на позитивну відповідь.

Капітанша, як виявилося, мешкала в середмісті райцентру. Зупинивши авто біля якоїсь багатоповерхівки, вона спритно шмигнула в під’їзд будинку і зникла там на добрих півгодини. Коли ж нарешті з’явилася, то юнак ледь не присвиснув від здивування. Такою незвичною, хлопець свою начальницю ще ніколи не бачив. Владна офіцерша переодягнулася в цивільне, і разом з військовим одностроєм, здавалося скинула не лише всю свою крижану статечність та надмірну суворість, і але навіть трохи прожитих років помітно помолодівши зовні.

Тепер поряд з Віктором, за кермом машини, знаходилася з біса симпатична жінка. Коротке кучеряве волосся мідного кольору, що ледь сягало пліч, мигдалеподібні ясно-карі очі які були злегка підведені тінями, і тонкі чуттєві вуста майстерно підфарбовані вишневою помадою. Легке блакитне плаття з короткими рукавами вигідно підкреслювало привабливі округлості жіночих принад, і одночасно наводило на думку, що капітанша не забуває й про регулярні фізичні вправи.

– Вибрав куди зараз вирушаємо? – запитала офіцерша.

– Пане, капітан! – почав було парубок, та жінка миттєво його перебила.

– Ніякого офіціозу, ми ж не на службі. Просто Любов Миколаївна, гаразд?

– Гаразд, – погодився хлопець і запропонував. – Тоді може в «Пролісок»?

Капітанша не заперечувала, і вже за якихось десять хвилин вони опинилися в тихій затишній кав’ярні, в очікуванні замовленої кави та морозива. Поки жінка безтурботно гортала сторінки меню, хлопець розмірковував над тим що з ним трапилося за останні дні. Такого несподіваного розвитку подій в житті він, звісно, й уявити собі не міг, бо якщо зрада дівчини, що подобалася юнакові та його наступний емоційний зрив, ще можна було так-сяк пояснити, то подальша поведінка неприступної начальниці в голові не вкладалася.

Що все це значить, і які будуть наслідки Віктор, поняття не мав. Від цієї невизначеності тривожні побоювання шкреблися на душі юнака, не даючись йому заспокоїтися і остаточно прийти до тями. Наче вгадавши стан підлеглого офіцерша відклала в сторону меню і прямо глянувши йому у вічі коротко запитала:

– Ти, мабуть, думаєш що все це значить?

– Так, – тільки й спромігся відповісти хлопець.

– В свій час, – промовила Любов Миколаївна, – я потрапила в ситуацію разюче схожу на ту, в якій зараз, знаходишся ти. Була тоді молода, нерозважлива і довірлива. В двадцять з лишком закохалася в одного чоловіка. Море бурхливих емоцій, шалені враження і гарячі почуття. А ще палкі поцілунки, вишукані компліменти, клятви у вічній вірності та солодкі мрії про спільне щасливе майбутнє. П’янке безумство тривало недовго і закінчилося банальною зрадою того хто стільки разів присягався в своїй безсмертній відданості.

Дальше море сліз, глибоке розчарування, пекучий відчай. Щоб забути про все, кинула навчання на останньому курсі престижного університету, підписала контракт і назавжди залишила рідне місто. Не скажу що тепер шкодую про це рішення. Служба не мало мені дала в цьому житті, скріпила дух, навчила тримати удар, не піддаватися зневірі й опускати руки. Вона зробила мене сильно, впевненою в собі, рішучою і наполегливою.

Та мова зараз не про це, а про тебе. Я прекрасно розумію, що творилося в твоїй душі три дні тому. Ти погарячкував, втратив контроль над собою, наробив чимало дурниць, а був здатен наробити ще більше. Можна б було скласти рапорт про все, і це напевне б поставило хрест на твоїй службі. Тільки кому це піде на користь? Точно не тобі, бо тоді втратиш хорошу роботу й перспективи на майбутнє. Без неї ти скоріш за все, станеш звичним остарбайтером і будеш тинятися світом щоб заробити якусь копійчину на прожиття. А в гіршому випадку просто зіп’єшся і станеш алкоголіком.