Розділ 7: Сесія на виживання

Лютий добігав кінця, і романтика перших днів у власній квартирі змінилася суворими буднями. Настільна лампа, яку вони купили, тепер горіла майже цілодобово: спочатку під нею сиділа Ася, обкладена підручниками з теорії комунікацій, а потім її змінював Максим, засинаючи над звітами для тітки Насті.

​Вільне відвідування виявилося пасткою. Викладачі, особливо старий професор Гнатюк, не надто полюбляли "вільних пташок".

— То ви у нас та сама журналістка-зірка? — проскрипів він на консультації. — Ну що ж, Ганно Олександрівно, на іспиті я чекаю від вас не описів почуттів, а знання законів преси. І поблажок не буде.

​Ася відчувала, як паніка підступає до горла. У неї був лише тиждень, щоб вивчити триста сторінок сухого тексту, а в журналі якраз "горів" дедлайн за великий репортаж.

​— Максе, я не впораюся, — прошепотіла вона ввечері, вткнувшись йому в плече. — Гнатюк мене завалить.

​Максим виглядав не краще. Тітка Настя, як і обіцяла, виявилася суворим босом.

— Максе, мені потрібен медіа-план до четверга. І не забудь, у суботу — фінальна гра за кубок університету. Ти капітан, ти маєш бути у формі, — сказала вона по телефону.

​Максим поклав слухавку і глянув на свій розклад:

1. ​08:00 – 10:00 — Тренування.
2. ​10:30 – 18:00 — Офіс Насті (аналітика).
3. ​19:00 – 23:00 — Підготовка до іспиту з економіки.

​— Впораємося, Асю, — він міцно обійняв її, хоча в самого очі злипалися. — Ми ж команда. Давай так: ти вчиш закони, а я готую вечерю. Потім міняємося — я доробляю сайт, а ти перевіряєш мої конспекти.

​Ніч перед іспитом Асі та фінальною грою Максима стала справжнім хаосом. В один момент у квартирі вибило пробки — стара проводка не витримала одночасної роботи ноутбуків та кавоварки.

​— Тільки не це! — вигукнула Ася в темряві. — У мене ж файл не зберігся!

​Вони запалили свічки. Максим, замість того щоб панікувати, дістав свій футбольний ліхтарик.

— Світи мені, а я спробую полагодити щиток. Я ж чоловік у домі, чи хто? — пожартував він, хоча руки трохи тремтіли від втоми.

​Через десять хвилин світло знову спалахнуло. Максим повернувся на кухню, весь у пилу, але з переможною посмішкою.

— Один-нуль на нашу користь. А тепер — спати. Хоча б три години. Бо завтра в тебе іспит, а в мене — матч життя.

​Ранок зустрів їх холодним дощем. Максим поцілував Асю на зупинці.

— Удачі, журналістко. Зроби Гнатюка так, як я зроблю воротаря суперників.

​Ася увійшла в аудиторію. Професор Гнатюк дивився поверх окулярів.

— Ну що ж, Ганно... Ваше перше питання: Правове регулювання діяльності ЗМІ...

​Ася закрила очі, згадала світло настільної лампи, підтримку Максима і почала говорити. Вона говорила впевнено, чітко, аргументовано. Вона не просто вчила — вона жила цією професією.

​Тим часом на стадіоні Максим відчував кожен м’яз. Ноги були важкими, але в голові звучав голос Асі: "Ти мій капітан". На 85-й хвилині, коли рахунок був 1:1, він отримав пас від Дена. Максим обійшов двох захисників, відчув останній приплив сил і пробив...

Результат матчу був переможним, а іспит здано на тверду «четвірку», але справжні випробування почалися ввечері, коли ми нарешті вирішили відсвяткувати наше новосілля.

​Близько сьомої вечора у двері не просто подзвонили — у них загрюкали. На порозі стояв Ден, Андрій «Скала» та ще двоє хлопців із футбольної команди. Вони тримали величезну коробку, яка заледве проходила у дверний отвір.

​— Сюрприз! — вигукнув Ден, заходячи боком. — Що це за футбольна родина без нормального екрана? Ми скинулися всією командою. Тепер будемо переглядати твої голи в 4K!

​Проблема з’ясувалася за п'ять хвилин: телевізор був настільки величезним, що він просто не поміщався на ту тумбу, яку ми з Асею купили. Ба більше, у нашій маленькій вітальні він виглядав як екран у кінотеатрі.

​— Хлопці, він закриває половину вікна! — сміялася Ася, намагаючись знайти місце для фужерів.

— Нічого, — басив Андрій, розкладаючи на коробці піцу. — Зате сусіди з будинку навпроти теж зможуть дивитися матчі безкоштовно.

​Вечірка швидко вийшла з-під контролю. Музика, сміх, обговорення планів тітки Насті... Квартира, яка ще вранці здавалася просторою, тепер тріщала по швах від енергії футболістів. Максим був у центрі уваги, розказуючи про свій переможний гол, і я на мить відчула себе найщасливішою людиною у світі.

​Аж поки на телефон не прийшло сповіщення.

​Я відійшла в куток кухні, щоб прочитати лист від головного редактора журналу.

​«Асю, твій останній репортаж про студентське самоврядування став хітом. Ми пропонуємо тобі місце в штаті. Але є умова: наступного тижня ти маєш поїхати у відрядження до Львова на всеукраїнський медіа-форум. Це твій шанс закріпитися».

​Моє серце впало. Наступний тиждень. Це ж час фіналу регіонального кубка — найважливішої гри в кар’єрі Максима, до якої він готувався весь рік. Я обіцяла бути на трибунах. Я обіцяла написати про його тріумф.

​Я підняла очі й побачила Максима. Він сміявся, обіймаючи Дена за плечі, і виглядав таким натхненним. Як я можу сказати йому, що мене не буде поруч у його найважливіший момент?

​Коли гості розійшлися, залишивши після себе гори коробок від піци та той самий гігантський телевізор, який самотньо світився в темряві, я підійшла до Макса.

​— Хлопці — молодці, звісно, але де ми тепер будемо ставити стіл для навчання? — Максим усміхнувся і пригорнув мене до себе. — Асю, ти чого така тиха? Гнатюк щось не те поставив у заліковку?

​Я зітхнула і показала йому екран телефону.

— Максе, мені запропонували роботу в штаті. Постійну. Це те, про що я мріяла.

​— Це ж круто! — вигукнув він, піднімаючи мене в повітря. — Я знав, що ти найкраща!

​— Але... мені треба поїхати у Львів. У вівторок. На цілий тиждень.

​Максим повільно опустив мене на підлогу. Посмішка зникла з його обличчя. У вівторок починалися збори перед фіналом. Субота — вирішальний матч.