Розділ 6: Новий ритм

Ранок понеділка почався не з кави, а з чіткого повідомлення від тітки Насті: «Запізнення на хвилину — мінус 5 доларів від зарплати. Чекаю». Максим підхопився з ліжка швидше, ніж на тренування.

​Офіс Насті знаходився в сучасному бізнес-центрі. Коли Максим увійшов, він не побачив ласкавої тітки, яка пригощає цукерками. Перед ним сиділа залізна леді в діловому костюмі.

​— Сідай, капітане, — Настя навіть не підняла голосу від монітора. — Твоє перше завдання: аналіз рекламних охоплень нашого спортивного порталу за останній квартал. І підготуй стратегію для залучення студентської аудиторії. Термін — до вечора. Якщо впораєшся — залишишся. Якщо ні — повернешся охоронцем у клуб. Питання є?

​Максим лише ковтнув повітря. Тітка була серйозною. Він відкрив ноутбук, відчуваючи, як мозок починає працювати на максимальних обертах. Це було складніше за будь-яку тактичну схему на полі, але він знав: Ася дивиться на нього, і він не має права схибити.

​В обідню перерву Максим заїхав за Асею. В його кишені лежав той самий конверт, але тепер він не "пік" йому шкіру. Вони знайшли Крістіну в елітній кав'ярні біля університету, де вона, як завжди, була в центрі уваги.

​Побачивши їх разом — Асю, яка впевнено тримала Максима за руку, і самого Макса, який виглядав зібраним та спокійним — Крістіна на мить втратила свою самовпевнену посмішку.

​— О, прийшли подякувати? — вона спробувала повернути колишній тон.

​Максим мовчки поклав конверт на стіл перед нею.

— Тут усе, Крістіно. До останньої копійки. Твоя «допомога» була помилкою, яку я сьогодні виправляю.

​— Максе, не будь дурнем, — вона фыркнула. — Звідки у вас гроші? Знову батьки дали?

​— Ні, — Ася зробила крок вперед, дивлячись суперниці в очі. — Максим працює. У нього серйозна посада в маркетингу, і він заробляє сам. А тобі ми вдячні лише за одне: ти допомогла нам зрозуміти, що ми — справжня команда. Прощавай, Крістіно. Сподіваюся, ти знайдеш когось, кому твої гроші будуть потрібні більше за чесність.

​Вони розвернулися і вийшли, залишивши Крістіну наодинці з її конвертом під прицілом цікавих поглядів відвідувачів. Це була остаточна перемога.

​Увечері, виснажений, але щасливий Максим зустрівся з Асею біля магазину меблів. Перші 100 доларів від Насті вже «палали» в кишені як символ їхньої нової свободи.

​— Знаєш, на диван нам ще треба підкопити, — сміявся Максим, розглядаючи цінники. — Але на ту настільну лампу, під якою ти будеш писати свій новий бестселер, вистачить точно.

​— І на кавоварку! — додала Ася, обираючи найяскравішу модель. — Щоб ти не засинав, коли будеш робити звіти для Насті.

​Вони стояли посеред величезного магазину, оточені диванами й ліжками, і вперше за довгий час відчували, що ритм їхнього життя нарешті став правильним. Без таємниць, без нічних страхів — тільки вони, їхня робота і їхня спільна мрія.

Коли ключ уперше повернувся в замку їхньої власної орендованої квартири, обоє затамували подих. Повітря пахло свіжою побілкою та порожнечею, яку їм належало заповнити своєю історією.

​— Ну що, капітане, — Ася поставила коробку на підлогу в порожній вітальні. — Ласкаво просимо додому.

​Максим підійшов до вікна, з якого було видно вогні університету. Він відчував неймовірну легкість. Жодного тягаря на душі, жодного конверта в кишені від чужих людей. Тільки він, його праця і дівчина, яка не відвернулася в найважчу хвилину.

​— Знаєш, — Максим обійняв Асю ззаду, поклавши підборіддя їй на плече. — Тітка Настя сьогодні сказала мені одну річ, коли я здавав звіт. Вона сказала: «Гроші — це просто інструмент. Головне — хто тримає цей інструмент у руках». Я радий, що тепер я тримаю його сам.

​Ася повернулася в його обіймах.

— Вона права. І я рада, що твій перший «інструмент» ми витратили на кавоварку, а не на щось нудне.

​Тієї ночі в них ще не було ліжка — тільки старий розкладний диван, який залишився від господарів, і купа планів у голові. Вони сиділи на підлозі, пили каву з нових горняток і розкладали на папері свій бюджет.

​— Отже, — Ася серйозно вивела в блокноті: — 100 доларів від Насті — на оренду. Мої гонорари з журналу — на продукти. Твоя стипендія — на бензин і... — вона на мить замислилася.

— І на квіти для тебе, — додав Максим, забираючи ручку.

​Раптом телефон Максима знову завібрував. Це було повідомлення від Дена:

«Кеп, Скала каже, що бачив Крістіну в аеропорту. Схоже, вона полетіла назад на навчання. Стадіон чистий, ворог відступив. Чекаємо на новосілля!»

​Максим показав повідомлення Асі. Вона лише посміхнулася. Крістіна була частиною їхнього минулого, уроком, який вони засвоїли. Тепер у них був свій «Новий ритм».

​— Ну що, — Максим клацнув вимикачем нової настільної лампи. Її тепле світло миттєво зробило порожню кімнату затишною. — Завтра о дев'ятій я в офісі, а ти — за статтю. Життя починається?

​— Життя триває, Максе, — відповіла Ася. — І це найкращий розділ, який я коли-небудь писала.

​Вони заснули під тихий шум міста за вікном, знаючи, що завтра їх чекає новий день, де кожен крок — це їхній власний вибір.

Вони сиділи на підлозі, спершись спинами на коробку від нової кавоварки. Світло настільної лампи м'яко окреслювало контури їхнього першого власного житла. Максим крутив у руках телефон, а потім обережно подивився на Асю.

​— Слухай, — почав він, намагаючись, щоб голос звучав просто по-діловому. — Ми вже знаємо про мої «сто доларів» від тітки Насті. Це база. Але... мені цікаво, а як твої успіхи? Скільки ти зараз заробляєш на журналістиці? Ну, за ці твої статті в журналі?

​Ася трохи примружилася, задоволена його цікавістю. Вона дістала свій робочий блокнот, де вела облік гонорарів.

​— Ну, дивись, капітане, — вона розгорнула сторінку з таблицею. — У мене зараз гонорарна система. За одну велику статтю-репортаж мені платять близько 800 гривень. Якщо це короткий огляд культурних подій — 400. Минулого місяця я написала чотири великих матеріали й кілька заміток.