Розділ 3: Вечеря сюрпризів

Субота наступила занадто швидко. Я переміряла весь свій гардероб мінімум п’ять разів. Що одягнути на зустріч, яка може змінити все? Зрештою, я обрала стриману світлу сукню — таку, що не кричала про себе, але додавала мені хоч трохи впевненості.

​— Ти красуня, — сказав Максим, коли зустрів мене біля виходу. Він теж виглядав інакше: замість звичного бомбера — темно-синій джемпер, який робив його погляд ще глибшим.

​Коли ми підійшли до дверей його квартири, мої руки стали крижаними. Максим міцно стиснув мою долоню, кивнув і натиснув на дзвінок.

​Двері відчинилися, і нас зустрів запах запеченої качки та кориці. На порозі стояв батько Максима, високий і статний чоловік із такою ж впевненою посмішкою, як у сина.

— Заходьте, заходьте! Ми вже зачекалися.

​Але щойно ми пройшли до вітальні, я завмерла. За великим святковим столом поруч із мамою Максима сиділи... мої батьки.

​— Мамо? Тату? — я ледь не впустила сумочку. — Ви що тут робите?

​Мій тато підвівся, намагаючись приховати хитрий вогник в очах.

— Ну, Максим зателефонував нам ще в середу. Сказав, що у вас серйозні плани й ви хочете обговорити питання житла. Ми вирішили, що такі речі краще вирішувати великою тренерською радою.

​Максим подивився на мене і винувато знизав плечима.

— Вибач, Асю. Я просто хотів, щоб ти відчувала підтримку своєї родини теж.

​Ніяковість почала потроху танути, коли мама Максима, пані Олена, підійшла до мене і міцно обійняла.

— Нарешті я бачу тебе наживо, Асю! Ти не уявляєш, як я чекала цієї зустрічі.

​Вона провела мене до дивану, де лежав розгорнутий планшет. Я глянула на екран і почервоніла: там був відкритий мій блог, стаття «Капітан мого серця», розділ про наше перше побачення.

​— Я читаю кожне твоє слово, дитино, — прошепотіла пані Олена, щоб чоловіки не чули. — Твій стиль... ти так тонко описуєш почуття нашого Макса. Я навіть не знала, що мій син може бути таким романтиком. Я твоя найпалкіша фанатка!

​Коли вечеря була в розпалі, батько Максима постукав виделкою по келиху. Настала тиша. Тема житла сама випливла на поверхню.

​— Отже, — почав він. — Максим каже, що Марія Павлівна в гуртожитку вимагає свідоцтво про шлюб, щоб ви жили разом. Ми з вашим татом, Асю, порадилися...

​Я затамувала подих. «Невже вони скажуть, що ми занадто малі?»

​— Ми вирішили, що весілля — це справа серйозна, і поспішати через «вартожу» не варто. Тому... ми допоможемо вам з орендою невеликої квартири біля університету. Але з однією умовою.

​— Якою? — в один голос запитали ми з Максом.

​Мій тато серйозно подивився на Максима:

— Щоб навчання було на першому місці. І щоб капітан збірної пам’ятав: якщо Ася напише в блозі, що ти її образив — читати це будемо ми всі. Колективно.

​У кімнаті вибухнув сміх. Максим пригорнув мене до себе прямо за столом.

— Обіцяю, — сказав він, дивлячись на моїх батьків. — У моєму блокноті тепер тільки перемоги. Наші спільні перемоги.

Але саме в той момент, коли напруга між батьками зникла, а пані Олена почала цитувати мій останній допис про «справжню підтримку», у двері знову подзвонили.

​— Ой, це, мабуть, доставка десерту! — пані Олена поспішила до дверей.

​Але замість кур’єра до вітальні увійшла дівчина. Висока, впевнена, з ідеальним каре та білосніжною посмішкою. На ній було вишукане пальто, яке вона елегантно скинула на руки пані Олені, ніби була тут своєю.

​— Всім привіт! Вибачте, що без попередження, я просто проїздом у місті й не могла не заскочити до своїх улюблених... — вона замовкла, побачивши за столом моїх батьків і мене. — Ой. Я завадила?

​— Крістіна? — голос Максима став напруженим. Він миттєво відсунув стілець і встав. Його рука, яка щойно ніжно тримала мою, тепер була стиснута в кулак.

​— Кріс, люба, ми не чекали... — ніяково промовила мама Максима. Було видно, що вона справді добре ставиться до цієї дівчини, і це вкололо мене в саме серце.

​Крістіна була колишньою дівчиною Макса. Тією самою «ідеальною парою», про яку колись гуділа вся школа, поки вона не поїхала на навчання за кордон. Вона підійшла до столу, ігноруючи важку тишу.

​— Максику, ти зовсім не змінився. Все такий же похмурий капітан, — вона грайливо штовхнула його в плече, а потім перевела погляд на мене. — А ти, мабуть, та сама Ася? Письменниця? Батьки про тебе стільки розповідали.

​Мій тато кашлянув, а мама Максима почала метушитися, ставлячи додатковий прибор. Вечеря миттєво стала «солоною». Крістіна згадувала їхні спільні поїздки, сміялася з жартів батька Максима, і я відчувала себе зайвою у цьому колі спільних спогадів.

​Максим весь час дивився лише на мене, намагаючись очима сказати: «Це нічого не означає». Але мені хотілося провалитися крізь підлогу.

​Коли вечеря закінчилася і батьки почали обговорювати деталі оренди, Крістіна вставила свої «п’ять копійок»:

— Ой, квартира в центрі зараз така дорога. Ви впевнені, що потягнете це на студентську стипендію?

​Це було останньою краплею. Коли ми врешті вийшли з під’їзду, я мовчала. Холодне повітря трохи протверезило, але образа все ще пекла.

​— Асю, послухай, — Максим зупинив мене під ліхтарем. — Крістіна — це минуле. Глибоке минуле. Мені байдуже, що про неї думають батьки.

​— Справа не в ній, Максе. Справа в тому, що вона права — квартира, яку ми дивилися, коштує божевільних грошей. Може, нам справді варто почекати?

​Максим нічого не відповів. Він лише міцно пригорнув мене до себе. Але в його голові вже визрів інший план.

​Наступного ранку, поки Ася ще спала в гуртожитку, Максим зустрівся з Деном на стадіоні.

— Мені потрібен підробіток, Дене. Нічний. Щоб Ася не знала.

— Ти з глузду з’їхав? У тебе тренування о сьомій ранку! Коли ти будеш спати?

— Неважливо. Я пообіцяв їй цю квартиру. Я пообіцяв їй наш простір. І ніяка Крістіна не буде сміятися з нашої неможливості бути разом. Я буду працювати охоронцем у порту або вантажником. Знайди мені щось.