— 52.

Спочатку піднявся вітер, що крутився чітко по спіралі, не кваплячись додалася магія, що приємно лоскотала, а потім стрімко їх накрило з головою, буквально змушуючи провалитися. Відчуття нагадувало лід, що раптово тріснув і їх занурило в  крижану воду. 

Першим прийшов до тями Дейран, за ним Вівіен, Рістана останньою. Перший ковток повітря її був складним, другий вона не встигла зробити, до неї кинувся Орвен, обіймаючи. 

— З повернення! — без зупину продовжував щебетати капітан, що заразу не був схожим на нього. 

— Все гаразд? — вкрадливо запитав король, протягуючи руку Вівіен, щоб та підвелася.

— Так, — вона кивнула і прийняла його допомогу.

— Це було небезпечно, — підсумувала Флейліса, — але всі живі, здорові, і повернулися. Це успіх, якщо ми не розлютили своїм вчинком етеріана.  

— Успіх, — впевнено сказала Вівіен. — Ніхто угоди не порушував, і в цьому світі – вона, — Аркель кинула погляд на знесилену Рістану, — виконала умови угоди. Етеріан залишив лазівку, якою я скористалася. 

— А ти цікава, — цілителька всміхнулася, збираючи до розставлені кристали, які наказав король використати, для підживлення магією Вівіен. 

— Йдемо.

Король ледь всміхнувся цілительці, а потім направився до виходу. Вівіен рушила за ним. Дейран тим часом підвівся, і чи не вперше, він почувався так кепсько. Рістана прокинулася, та на серці в нього було важко. Вівіен йшла, і чим більша відстань між ними ставала, тим більше він не знав, що йому зробити, сказати, щоб змінити ситуацію. 

Мить, і він зірвався на біг аби наздогнати короля та Вівіен. 

— Вівіен! — голос Дейрана розітнув коридор, привертаючи бажану увагу. 

Вона зупинилася, але не одразу озирнулася. Король теж спинився, кинувши на неї короткий погляд, ніби давав вибір піти далі або залишитися. І Вівіен, звісно ж, не вибрала легшого.

Повільно вона повернула голову.

— Що? — її голос був рівним. 

Дейран зупинився за кілька кроків від неї. Плечі важко підіймалися від бігу, дихання збилося. Лише зараз до нього дійшло усвідомлення, що він, може її втратити. Назавжди.  І те, що він  раніше радше визнав отрутою, ніж слабкістю, зараз розумів, почуття не отрута. 

— Не йди.

Вівіен ледь звела брову.

— Я вже все тобі сказала. Мені нічого додати. 

Король мовчав, сердечні справи його точно не обходили. 

Дейран ковтнув сухе повітря.

— Я не про це.

— А про що? — тепер у її голосі з’явилося ледь помітне тремтіння. — Про те, що я щойно витягла твою… — вона на мить зиркнула в бік, звідки вони вийшли, — подругу з угоди, яка могла вбити нас усіх? Чи про те, що ти знову вирішив, ніби маєш право вирішувати все сам?

— Я не хочу, щоб ти зараз просто пішла.

— А я не хочу більше бути тією, кого тягнуть у свої інтриги.

Між ними зависла тиша. Дейран зробив крок ближче.

— Я знаю.

— Ні, — вона одразу заперечила, дивлячись прямо йому в очі. — Нічого ти не знаєш. 

Ці слова влучили точно. Він це відчув. По тому, як на мить застиг, як напружилася щелепа.

— Можливо, — хрипко погодився він. — Але я хоча б намагаюся не втратити тебе остаточно.

Король повільно відвів погляд убік, ніби давав їм простір, хоча стояв за кілька кроків. Вівіен це помітила. І ще більше розлютилася від того, що зараз навіть він виявився тактовнішим за Дейрана.

— Ти вже мене втратив, коли вирішив, що мною можна користуватися без мого дозволу.

Він завмер. Це було сказано не голосно. 

— Віві…

— Не треба, — вона різко його обірвала. — Не зараз. Не після всього. Я не в тому стані, щоб слухати правильні слова після неправильних вчинків.

Дейран опустив погляд на секунду. Лише на секунду. А коли знову підняв у ньому вже не було ані капітана, ані звичної крижаної витримки.

— Я не прошу тебе пробачити мені зараз.

— Добре. Бо я не збираюся.

— Я прошу тільки не ставити на мені крапку.

Вона мовчала. Король ледь прочистив горло.

— Якщо ви завершили, — спокійно мовив Елдран, — я все ще маю розмову з пані Аркель.

Вівіен навіть не подивилася на нього.

— Завершили.

А потім перевела погляд на Дейрана. 

— Тобі доведеться вперше в житті чекати, поки я прийму рішення, чи я захочу чогось чи ні.

Вона розвернулася і пішла. Дейран не рушив слідом. Стояв на місці, ніби його прибили до підлоги власними ж словами, вчинками, усім, що він наробив. Він дивився їй услід, поки двері не зачинилися за королем і Вівіен остаточно.

Тиша після цього стала нестерпною. він повернувся до кімнати.

— Ну ти й ідіот, — тихо підсумував Орвен, не зводячи погляду з Рістани.