— 45.

Минулої ночі

Король відкинувся на мармуровий край ванни, заплющивши очі. Гаряча вода, настояна на травах, огортала тіло м’яким теплом, розслабляючи м’язи після довгого дня. Піна повільно осідала на плечах, а тонкі струмки пари підіймалися вгору, змішуючись із важким ароматом масел – гіркуватих, терпких, із ледве вловимими нотами цитруса.

Позаду нього, схилившись трохи ближче, білявка повільно проводила долонями по його спині. Рухи були чіткі, відпрацьовані, майже ритуальні,  без поспіху, без зайвих слів, так як і мали навчати жінок для його “гарему”. Вона не дивилася йому в очі, лише виконувала свою роботу, зосереджено і тихо.

Кімната тонула в напівтемряві. Світло давали лише кілька свічок, розставлених уздовж стін і на невеликому столику поруч. Там стояла важка склянка з темним бренді, до якого Елдран час від часу тягнувся, не відкриваючи очей. Ковток – і тепло розтікалося вже не тільки тілом, а й думками.

Все було правильно. Спокійно. Контрольовано.

Та все тривало недовго. Повітря наелектризувалось, затріскотіло, і осторонь від ванни, яка стояла в самому центрі кімнати, з'явилися металеві лінії, що вимальовували портал. Білявка зойкнула, і відскочила, коли портал повноцінно сформувався, а з нього вийшла чоловіча постать. 

— Ваша Величність! — Дейран схилив голову в поклоні, портал продовжував за його спиною тріскотіти.

Елдран розплющив очі, зітхнув, а потім промовив:

— Ти вільна, — він махнув рукою дівчині, яка не забарилася і покинула кімнату.

Елдран потягнувся до склянки, не збирався вилазити з ванни, ба більше припиняти свій “ритуал зняття напруження”. Відставив склянку, він все ж нахилився вперед, щоб бачити повноцінно капітана.

— Напевне щось дуже серйозне, якщо ти дозволяєш собі таке хамство в мій бік. 

— Ваша Величність, мої щирі вибачення. Справа справді термінова. 

— Продовжуй.

— Смію запропонувати вам угоду, — Олдріш не піднімав погляду. — Капітан Рістана Вігро, та, яка вплинула на виконання місії, і я дістав тільки з її допомогою артефакт “перо Вироку”, перебуває в тяжкому стані…

— Я пам'ятаю. Вігіломбра її діагноз. Ти знайшов рішення? 

— Частково, але мені потрібна ваша допомога.

— Продовжуй. 

— Є магія, яка здатна анулювати її угоду, і можливість її витягнути з цього стану. Носій цієї магії добровільно це не зробить. 

— І ти хочеш отримати кристал “Амра”, щоб витягнути частину магії. Ця частина зрозуміла, а де ж тут угода? Я ж повинен погодитися, а ти не прийшов би, не підготувавшись. 

— Натомість я поверну вам вашу наречену. 

Очі Елдрана округлились, і він піддався вперед, ледь не встаючи із ванної. 

— Ти знаєш, де вона? 

— Так. З вашого боку, я хочу, щоб ви зробили все можливе, щоб Рістана прокинулась, а я зі свого – все можливе, щоб ваша наречена прийшла до вас із власної волі. І для початку, — він витягнув із кишені лист і торбинку із пилком, — це лист, на який ви маєте поставити свою печатку. Цей пилок не дозволить більше нікуди втекти вашій наречені. 

— Гаразд, — без роздумів погодився король.

***

Дейран тримав скляну пробірку в якій переливалася перламутром її магія. І він би збрехав, якби сказав, що його план не мав дефектів. З моменту її зустрічі й до сьогоднішнього моменту, вона його хвилювала. Наскільки сильно, що власні дії йому боліли не менше чим їй. 

Рука тремтіла, а серце гупало як навіжене. Чи зробив він все правильно? Аніскілечки. Він підняв голову, у вікні стояв Орвен. Руки складені в кишені, а його похитування головою тільки зайве нагадувало, він вчинив негарно щодо Вівіен. 

Олдріш направився до його кабінету. План потрібно було привести в дію. Та варто було переступити поріг і зачинити за собою двері, як Орвен знову похитав головою. Він спостерігав все від початку до кінця. І влаштоване шоу, він точно не схвалював. 

— Спочатку я витягну Рістану, а потім… потім буду розгрібати… Прокляття! — Дейран потер перенісся. Його виправдання не були потрібні Орвену, радше йому самому. — Вона тепер зі мною не заговорить, коли дізнається, як саме король її знайшов. 

— Не заговорить?! — Орвен тихо пирхнув, не відводячи погляду. — Ти ще оптиміст.

Дейран нічого не відповів. Пробірка в його руці ледь помітно тремтіла, перламутрове сяйво всередині переливалося, ніби жило власним життям. Його магія відгукувалася на неї. Завжди відгукувалася. І він би збрехав, якби сказав, що вся справа лише в угоді. 

— Ти підставив її під короля, — продовжив Орвен рівно. — І навіть не спробував зробити це… м’якше.

— Я не підставляв, — різко відрізав Дейран. — Я дав йому нитку. Не більше.

— І цього достатньо.

Дейран повільно видихнув, стиснувши пробірку, від чого скло тихо скрипнуло під пальцями.

— У мене не було часу, — тихіше сказав він. — Ти сам це знаєш. Я діяв швидко. 

— Я знаю, що ти панікуєш, — спокійно відповів Орвен. — І коли ти панікуєш – ти починаєш робити дурниці. Ніхто ж тебе не жене в спину. Часу вдосталь, але тобі потрібно все і зараз.