— 39.

Двадцять три години назад

— Попри всю нашу “люб’язність” одне до одного, мушу визнати – це погана затія.

Орвен стояв на краю плаского даху поруч із Дейраном. Десь в далеченні розстелялася столиця – темне море дахів, прорізане золотими нитками світлових кристалів. Десь далеко глухо гримнули ворота нічної варти, і звук розчинився в повітрі. Вітер повільно ковзав між шпилями, чіплявся за камінь, за плащі, за слова.

І в обох у голові було занадто багато думок, щоб серед них знайшовся порядок. Їхнє становище дозволяло ігнорувати встановлений “відбій”. Ніхто не прийде перевіряти(особливо коли саме вони й перевіряють), чому двоє магів сидять на даху замість того, щоб спати.

— Це швидкий спосіб дізнатися, хто саме платить за угоду – той, хто пропонує, чи той, хто погоджується, — відповів Дейран. — Сам казав: часу в нас не так уже й багато.

Вітер шарпнув край його піджака.

— Хіба не ти говорив про цілительку на цих вихідних?

Дейран запалив другу цигарку. Крихітна іскра спалахнула в темряві, на мить освітивши його обличчя. Він повільно видихнув дим, той потягнувся вбік, розірвався на клапті й розчинився в пітьмі. Орвен скривився, коли клубок диму пішов просто йому в обличчя.

— Говорив, — кивнув він. — Та має бути запасний план. Угода з етеріаном нікуди не дінеться, навіть якщо цілителька зможе її розбудити.

Десь унизу скрипнули двері академії. Хтось тихо вилаявся. Потім знову стало тихо.

— І яку угоду ти пропонуєш укласти? — Орвен перевів на нього погляд. — І головне, яким чином ти змусиш Аркель її розірвати?

Дейран на мить замовк. Він дивився на місто так, ніби намагався знайти відповідь серед вогнів. Потім випустив нову смугу диму.

— Угода буде твоєю ініціацією, а я буду тим, хто її виконуватиме. Рістана – виконавець. І навряд чи ціну сплачує той, хто пропонує угоду. Гадаю, платить усе ж таки виконавець.

Орвен повільно видихнув.

— Тобто ти добровільно пропонуєш перевірити це на собі.

— Саме так.

Вітер знову пройшовся дахом, тихо свистячи в кам’яних щілинах.

— А як змусити Аркель її розірвати… — Дейран на секунду примружився. — У мене ціла скарбниця всіляких кристалів. — Він обережно струсив попіл з краю даху. — І серед цієї колекції є камінь Ріу.

Орвен повільно повернув голову.

— Ти хочеш, щоб вона використала магію, сама про це не знаючи?

— Ріу. Не вона, — спокійно пояснив зрозумілу й так річ. — Камінь просто витягне потрібне з неї.

На кілька секунд між ними зависла тиша.

Унизу місто жило своїм нічним життям – тихі кроки варти, дзенькіт далекого скла, приглушені голоси. В академії все було спокійно.  Орвен дивився на нього так, ніби зважував слова і власну совість. 

— Тобто ми навмисно підставимо її під ситуацію, де її магія спрацює автоматично.

— Саме так.

— І якщо все вийде так, як ти цього хочеш…

Дейран усміхнувся краєм губ. Не весело.

— Тоді ми дуже швидко дізнаємося – ціну, а потім, скільки коштує угода з етеріаном.

Попіл з його цигарки зірвався вниз і зник у темряві. Орвен довго дивився на місто.

— Я все ще вважаю, що це погана ідея.

— Я теж.

— Але ти все одно хочеш це зробити?

Дейран мовчки кивнув. Вітер розвіяв останній клубок диму.

— Я справді заборгував Рістані. І навіть якщо ти не хочеш вірити, не було й дня, щоб я не карав сам себе, за те, що тоді сталося. 

—  Минуле —

Повітря тріщало від магії. Зруйноване коло тьмяно світилося на землі, руни розповзалися тріщинами. Каміння було гарячим, ніби його щойно витягнули з печі. Дейран ледве втримувався на ногах. Його магія була вичерпана як і в решти бійців.  Кров повільно текла по щоці, але він її майже не відчував.

Він бачив лише Рістану. Вона стояла в центрі кола, тримаючи долоню над розірваною руною. Повітря перед нею розкривалося – повільно, важко, ніби світ не хотів пускати щось із того боку. Темна тріщина. і саме з неї з'явилася темна суть. Етеріан.

Навколо все стало не просто тихо, все завмерло. Зупинилося. 

— Рістана… — хрипко крикнув Дейран, але його голос розтанув у тій тиші. Вона не озирнулася на нього, стояла як вкопана. — НеНе смій! Чуєш мене! Не смій це робити! Зупини це!

Орвен спробував підвестися, сил забракло.

— Ні… ні, ні, ні… не роби цього…

— Я не можу, — вона йому посміхнулася, а потім зробила крок назустріч тріщні. 

Темний силует ворухнувся, і Рістана буквально розчинилася в цій темряві.  Магія спалахнула. Руни почорніли. Повітря стиснулося так, мов сама реальність затягнула вузол.

Кілька секунд реальності, а потім всередині Дейрана щось спалахнуло. Його джерело магії буквально забурлило з середини, а по венах розтеклася магія з новою потужністю. Це був зовсім інший рівень, не було приємного крижаного поколювання його стихійної приналежності, це бо щось зовсім інше. Міцне, холодне. Із землі буквально потягнулися нитки металу, що почала формувати спочатку лінії, кільця, а потім повноцінна кругла структура. Дейран не розумів, що відбувається, ба більше, він не знав, що саме він причина дійства.