— 32.

Цікавість. Те, що Вівіен не могла в собі приглушити, вимкнути чи проігнорувати. Два капітани які залишилися в кабінеті обговорюючи точно саме її. Аркель мала б зачинити двері й піти, та цікавість не дала. Вона залишилася, притуляюсь вухом до тих самих дверей які раніше ледь не злетіли з петель, підслуховуючи розмову.

Її вроджену здібність, яку вона приховувала(як виявилось не надто добре приховувала)було викрито, і зіграло на руку лише те, що ніхто не мав чіткого уявлення як працюють ці здібності. Власне сама Вівіен до кінця не розуміла всіх переваг і недоліків, але дещо вона таки вже знала. Лібрис – це не лише розмикання угод, це ще й вміння приховати очевидне.

***

— Я тебе повсюди шукав, — рівним, бездоганним королівським голосом заговорив Елдран, тримаючи руки в кишенях, й дивлячись на неї так, мов вона втрачена монетка, яка випала з його скарбниці, і він її чисто випадково знайшов на підлозі.

Вівіен стояла вкопано, тіло все вкрите холодним потом, а її серце, щоб могло, так вискочило через горло й пострибало в інший бік.

Перед нею стояв король. Ба більше, він стояв посеред стайні для корів, його чоботи занурені в багно змішане з екскрементами тварин та соломи. Високий, у темно-синьому камзолі з тонкою бездоганною вишивкою, з запахом парфумів, що майже перебивали запах стайні, все це зовсім не вписувалося в королівський захід.

Його погляд сіро-зелених очей пронизував не гірше справжнього кинджала. Вівін стиснула міцніше солому, яку тримала в руках, шумно вдихнула. Їй було нікуди тікати, та й від короля далеко не втечеш, надто різний рівень магії в них.

— Ваша Величність, — робити реверанс із соломою в руках, сорочі та штанях, що забруднені багном, це справді була ще та сцена.

— Хотів би я такої пошани з твого боку в храмі, — без іронії та сарказму вимовив Елдран.

Від його легковажності й сліду не залишилося. Корона на його голові мала великий тягар, і з легкістю його не понести. Більше немає пустих жартів, жінок в ліжку яких він імені не запам'ятовував. Все набуло серйозності, третій рік його правління – королівство вже процвітало, звісно окрім його власного життя, яке було поза короною.

— Вибачте, — вона говорила мінімум, знала, з королем не жартують.

— Вівіен, ти для мене неймовірна цінність. Для королівства. Твої здібності – про них лише можуть решта мріяти.

— Якби я мала змогу, я б їх віддала.

— Розумію, — Елдран говорив рівно, — те, що ти зуміла утекти просто з-під вівтаря, і залишила мене перед обрядом – сміливо. Дуже сміливо, не кожна на це спроможна. Вівіен, та ігри скінчилися. Твоє щастя, що в тому храмі крім твоєї матері та жриці нікого не було. Розшукувати тебе особисто клопітно, а в мене є інші справи, якими король повинен займатися.

— Просто покарайте мене.

— Ти мені потрібна в ролі королеви, — все ж з таким рівним і непроникним голосом сказав Елдран. — І тільки тому, тебе не переслідує королівська варта, і ти не оголошена зрадницею.

— Звісно, королю не відмовляють, — сказала Арвель, зціпив зуби. — Та я не товар, — вона кинула солому на землю, — мене не цікавить шлюб з вами. Знайдіть собі інший товар до своєї скарбниці і вибачте мені… — Вівіен зірвалася на біг.

— Стривай! — Елдран зірвався за нею.

Та король і п'яти метрів не встиг пробігти в стайні, як слід дівчини розчинився в повітрі. Ні магії, ні її самої. Елдран стояв посеред стайні, яка занурене була майже в пітьму. Він залишився на самоті, якщо не рахувати корів.

— І знову вона втекла, — він потер перенісся. — Боги мене точно карають, оточуючи саме “такими” жінками. Самотужки мені не під силу все королівство не обнишпорити, щоб її знову знайти. Спочатку потрібно знайти спосіб, заблокувати цю її здатність. Бо ганятися за нею доведеться до кінця мого віку, — він стомлено зітхнув, — я навіть не встиг їй сказати, що це кляте одруження не моя клята примха.

***

“Її цінність лише в цьому” — саме до цих слів, Вівіен вистачило. Далі слухати розмову капітанів, їй забракло сил, мужності, гідності і всього того, що не стосувалося сердечних справ. Визнати те, що їй заболіло, ось тут таки бракувало сил.

Вона пішла до цілительки, як-не-як, а ребра треба, щоб оглянули. Вода може у джерелах чарівна, але зростити могла кістки й не правильно. Понуро, Вівіен дійшла до шпиталю й тихо постукала, перш ніж увійти.

Вівіен кивнула головою цілительці, замість вітання.

— Ви можете оглянути мене, чи все гаразд?

— Так. Проходь, — спокійно вимовила Флейліса, вказуючи на найближче порожнє ліжко.

Без зайвих розмов, Вівіен лягла, а цілителька без зайвих розмов провела рукою над нею починаючи з голови й закінчуючи взуттям. Все відбувалося в тиші.

— Здорова.

— Дякую. Ваша пігулка подіяла, — Аркель підвелася з ліжка, й спустила ноги на підлогу.

— Це дія не пігулки. Вона фактично знеболює, і дозволяє рухатися без дискомфорту ставлячи такий собі захисний бар'єр, поки твоя рана гоїться. Води Наяша, ось що тебе вилікувало. Чи краще навіть сказати самі Наяші.

Флейліса зняла з руки рукавичку, які завжди одягала при огляді пацієнтів, й кинула її до коша зі сміттям.