— 31.

— Вийди звідси, — стримано він звернувся до Аркель, на скільки, наскільки Дейран лише був здатний в даній ситуації.

Вівіен лише закліпала очима, відчуваючи всю напруженість яка скупчилася в кабінеті. Одне непорозуміння накладалося на інше, утворюючи величезну сніжну кулю, яка готова була знести все на своєму шляху, варто їй покотитися.

— Ти мене не чуєш? Я, сказав, геть звідсіля! — наказ, прямий, крижаний і до біса чіткий. — Не змушуй мене, силоміць виводити тебе!

Вівіен би збрехала, якби сказала, що її це не зачепило. Зібрав залишки своєї гордості та гідності, підтиснув губи вона направилася до дверей. І тільки став з ним в одну лінію, тихо, зовсім тихо промовила:

— Я не дозволяла тобі, так зі мною розмовляти.

Аркель вийшло, не обернулася. Всередині неї щось неприємно защеміло, і приховувати те, що в неї був наречений такого статусу більше не хотілося, тільки була і зворотна сторона медалі в цій історії. Її наречений не мав дізнатися, що вона знаходиться практично у нього під носом у військовій академії.

***

— Як ти посмів до неї торкнутися? — процідив крізь зуби Дейран.

Він не зводив погляду з Орвена. У цьому погляді було більше, ніж гнів. Там була вимога. І попри все залишки довіри до того, кого він досі вважав другом попри те, що між ними пробіглася кішка.

— Вона твоя власність? — спокійно відгукнувся Орвен. — Ні. — Напруженість в кабінеті досягала свого піка, і легкий, ледь помітний оку іній починав вкривати предмети довкола. Кальд не реагував, він спокійно повернувся до свого крісла, й всівся з тою самою легкістю, яку мають люди, що отримали жадане. — Ти бачив, щоб вона благала про допомогу? Також – ні. Отже, все було за згодою. А те, що тобі це недовподоби… ммм… — він зробив паузу, смакуючи кожне слово, — це вже суто твої проблеми.

Повітря в кабінеті стало щільнішим. Уздовж краю столу поповз тонкий іній. Сріблястий візерунок розростався по дереву, торкався паперів, складався в крихкі кристали на металевих ручках шаф.

Кальд не реагував. Він спостерігав за тим дійством з тією невимушеністю, яка властива людям, що щойно отримали підтвердження власної правоти.

Орвен відкинувся на спинку, спостерігаючи, як у Дейрана темнішають очі. Йому подобалося це видовище. Дівчина, якою Олдріш не міг керувати. Дівчина, через яку ідеальна маска дала тріщину.

Власне, Орвену теж не вдалося керувати Вівіен. Але розлютити Дейрана, це була маленька компенсація.

— Хочеш занурити академію в кригу – давай, — ліниво мовив він. — Я не зупинятиму. Видовище буде вартісним.

Він провів пальцем по столу. На шкірі лишився слід снігу.

— Правду кажучи, я так довго мріяв побачити, як з тебе злітає ця маска ідеальності. Твоє перекошене обличчя без контролю. Але навіть не підозрював, що це станеться через дівчисько.

— Я тебе попереджав, — голос Дейрана став нижчим. — Не наближатися до неї.

— Ось воно, — тихо озвався Кальд, і кутики його губ ледь піднялися. — Скажи, нестерпно бачити, як хтось торкається того, хто став близьким твоєму серцю?

Іній вже вкрив край столу суцільною смугою.

— Вона не близька моєму серцю. Лише її здібності…

— Еге ж, лібрис. Чи не так? — перебив Орвен.

Дейран різко перевів на нього погляд.

— Ти не очікував? — хмикнув Кальд. — Я теж спершу подумав, що її цінність лише в цьому. Але кого ти намагаєшся обдурити? Вона провела в цих стінах не так багато часу, а ти над нею вже як квочка над курчам. І ось ця твоя реакція, ммм… як же її приємно смакувати. — Він зішкріб нігтем сніг зі столу. Кристали розсипалися. — Це найкраще підтвердження, що вона тобі не байдужа. І я не відмовлятиму собі в насолоді, зайве тобі дошкулити. Навіть, якщо це досить не гідно з мого боку. Але в тебе точно щось зі штанів вистрибує при одному погляді на неї.

Дейран шумно втягнув повітря крізь ніздрі. Холод навколо став гострішим. Скло у вікнах ледь задзвеніло.

— Ти багато фантазуєш.

— Та невже?

Кілька секунд вони дивилися один на одного без жодного руху.

— Вона здатна розімкнути угоду Рістани з етеріаном, — твердо сказав Олдріш. — І її цінність лише в цьому.

Іній не зник. Орвен якусь мить мовчав, кинувши перед цим погляд на стелаж де стояв артефакт, який не дозволяв нікому брехати в його кабінеті, підтверджуючи – правду або озвучену брехню.

— Тобто ти зацікавлений у її здібностях, щоб урятувати Рістану? — повільно перепитав він. — Сім років минуло. Я здивований, що ти ще пам’ятаєш її ім’я.

Пауза.

— Щодня, — стримано відповів Дейран. Його голос був рівним. Надто рівним як для того, хто вловив тонку нитку надії на зміни. — На вихідних її огляне цілителька. Можеш прийти й послухати висновок.

Орвен відвів погляд. Тема боліла глибше, ніж хотілось визнавати. Тема яка боліла їм обом. Він знову сперся ліктями на стіл.

— Лібрис не здатна без наслідків розімкнути угоду, — уже серйозніше сказав він. — Ця магія вимагає ціну. І не завжди зрозумілу. — Кальд уважно спостерігав за реакцією Дейрана. — Розпитай свою підопічну про це, — продовжив Орвен. — Можливо, з тобою вона буде відвертішою. — І, ледь нахилившись уперед, додав тихіше: — І ще, Дейране. Не стану приховувати – я докучатиму їй своєю присутністю. Просто тому, що знаю, як тебе це дратує.