— 26.

— І що ж такого знаменитого в ньому?

Вівіен дуже намагалася не показати зацікавлення. Справді намагалася. Але цікавість так лоскотала зсередини, що очі зрадницьки заіскрилися. Тільки чи то була проста цікавість, чи щось більше? Вівіен й сама не знала, й не знала, коли їй почало обходити життя когось іншого, крім себе самої.

В академії не було свіжих газет, новини із зовнішнього світу сюди доходили із запізненням або й узагалі не доходили. Зате була Ранґі – жива газета, довідник і збірник пліток в одному тілі.

Аркель мимоволі нахилилася вперед.

— Ну?

Ранґі примружилася, явно насолоджуючись моментом.

— Перше – це “викуп закону”.

— Звучить пафосно, — скептично фиркнула Вівіен. — І що це означає? Він купив собі ще одне життя?

— Думаю це гірше, — прошепотіла Ранґі, додаючи словам ефекту. — Одні кажуть, це плітки. Але для мене це багато що пояснює. Говорять, що сам Бог переписав для нього закон. І для капітана Олдріша він більше не діє. Що натомість він віддав – тільки йому самому й відомо. Душа на місці, і ніби як живий і ходить на своїх, можливо угода на вигідних умовах, хтозна, — вона знизила плечима.

— Який закон? — Вівіен скривилася. — Закон тяжіння? Закон стихій? Закон здорового глузду?

— Закон межі, — відповіла Ранґі закочуючи очі. — Той самий закон, що не дозволяє магу успадкувати більше однієї домінантної стихії.

Вівіен завмерла.

— Ти хочеш сказати…

— Що мало б його джерело енергії згоріти із середини, замерзнути або зійти з розуму. Але не зійшов. Так пишуть в книгах, але науково не підтвердено, але й протилежне не доведено. Капітан Олдріш такий перший, — пауза зависла між ними.

— Це плітки, — нарешті сказала Вівіен. — Богам більше нема чим зайнятися, як переписувати закони для одного єдиного капітана?

— А ще є “Перо Вироку”, — ніби не чула її Ранґі.

Вівіен зітхнула.

— Ну звісно. І що ж це, чарівна пір’їнка, яка виконує бажання?

— Ні, — Ранґі нахилилася ще ближче. — Це те, що знаходиться в пеклі, яке породжене на землі. Кажуть, він зміг його дістати й вивести війська без жодних втрат.

Вівіен пирхнула, але вже без впевненості.

— Звідки ти це береш?

— Звідусіль. І дивлячись на твої очі, стає зрозуміло, що про артефакт ти також нічого не знаєш, — задоволено всміхнулася білявка. — Перо – це те, що висмикнули з хвоста фенікса, якого особисто створила богиня Літарія. Саме цим пером бог Ейдріс підписував смертні вироки. Одне написане ім’я – і людина приречена. — В кімнаті стало тихіше. — Вижити може лише той, чия доля сильніша за напис, — продовжила Ранґі вже менш грайливо. — Так пишуть у книжках. А чи справді те перо таке могутнє – одному королю відомо.

— Елдрану? — тихо уточнила Вівіен.

— А ти знаєш іншого? Звісно йому. Хоча, думаю, король Елдран милосердніший за свого татечка. Тому й сховав якомога далі таку цінність, щоб ні в кого не виникло бажання нею володіти.

Ім’я короля вдарило несподівано, чи точніше із запізненням. Вівіен пересмикнуло. Шкіра вкрилася холодними мурахами, ніби хтось провів по хребту крижаним пальцем. Вона відчула, як в горілі все пересохло.

“Елдран”.

Це ім’я нагадало їй, що вона тікає не лише від мисливців. Думка блиснула раптово. Настільки різко, що аж засліпила. Вівіен випросталася, потім схопилася за голову бліднувши в лічені хвилини.

— О Боги…

— Що? — Ранґі аж підскочила. — Ти зблідла. Віві?

“Багаж”.

Її проклятий, забутий на кілька днів “багаж”. Борг власниці Робіного будинку. Угода з Дейраном. І втеча від нареченого, який, між іншим, править королівством.

Вона повільно опустила руки.

— Я… — голос зрадницьки підвів. — Ран, скажи, якщо людина випадково забула про кілька дрібниць, які можуть перевернути їй життя, це вважається дурістю чи самозахистом?

— Залежить від дрібниць, — насторожено відповіла та. — Наскільки “перевернути”?

Вівіен нервово всміхнулася.

— На рівні “мене можуть або стратити, або видати заміж”.

Ранґі мовчки дивилася на неї кілька секунд.

— Ти жартуєш.

— Ні.

— Скажи, що це метафора.

— Ні.

Тиша стала важкою.

— Вівіен Аркель… — повільно вимовила Ранґі. — У що ти, в ім’я всіх богів, вляпалася?

Вівіен провела рукою по волоссю, відчуваючи, як паніка починає розростатися всередині.

— Здається… — тихо сказала вона, — я щойно зрозуміла, що капітан Олдріш – це не найбільша моя проблема.

— Ти лише зараз це зрозуміла?

— Ні, але лише зараз згадала. Звітність про тих, хто пройшов відбір подають королю? — Вівіен не мала сумнівів, що Ранґі знає відповідь, та промахнулася.