— 24.

— Якщо сама не провалишся, то здається капітан Кальд допоможе зібрати тобі речі, — досить оптимістично промовила Ранґі продовжуючи трапезу.

У Вівіен апетит зник. Настрій також. Від обурення її почало навіть підтіліпувати. Вона глибоко вдихнула, і повільно видихнула. Якби вона справді вірила в молитву богам, то зараз би молилася, щоб ті дали їй терпіння.

— Я пішла.

Забрав тацю, Аркель поставила в потрібне місце й рушила до кабінету. Системне повідомлення академії вже давно зникло, але зміст все ще стояли перед очима.

“Залишила територію без дозволу”.

— Чудово, — прошепотіла Вівіен крізь зуби. — Просто ідеально. З такими темпами, мене зведуть в могилу раніше, ніж це написано в “книзі долі”.

Кабінет капітана Кальда містився у старому крилі, протилежно від спального крила та викладацьких кабінетів – прямісінько під поверхом, де був кабінет Олдріша. Вівіен не знала, чи то через хвилювання повітря здавалося в цьому крилі густішим, чи воно й справді там було інше.

Вона зупинилася перед дверима випрямила спину і постукала.

— Увійти, — пролунало зсередини.

Кальд сидів за масивним столом, складені в замок пальці лежали на поверхні, ніби він чекав саме не неї. Обличчя – спокійне, надто спокійне. Саме такі люди й виносили вироки без підвищення голосу.

— Новобранець Аркель, — без інтонацій промовив він. — Сідайте.

Вівіен залишилася стояти.

— Я не залишала академію з власної ініціативи.

Брова Кальда ледь помітно сіпнулася.

— Це ви зараз даєте усне пояснення, чи я маю це занести як зухвалість?

Вівіен зціпила зуби, але зробила крок до стільця й сіла.

— Капітан Олдріш відкрив портал. За рекомендацією цілительки. Для термінового відновлення після травми, отриманої на полігоні.

Кальд повільно перегорнув кристалічну пластину з протоколами.

— Портал… — повторив він. — Без супровідного дозволу. Без реєстрації. І без мого відома.

— Я була… у воді, — сухо відповіла Вівіен. — У прямому сенсі. Не в змозі сперечатися з капітаном.

На мить у кабінеті повисла тиша. Кальд підняв погляд, уважний. По його виразу обличчя важко було щось зрозуміти, і, окрім того, що його тільки привід зайвий дай, і він захоче шкуру з неї зняти голіруч. Причину такої неприязні вона не знала, але всіма фібрами відчувала, що винен в цьому саме капітан Олдріш.

— Ви розумієте, Аркель, що це виглядає не як лікування, а як самовільне залишення об’єкта?

— Я розумію, як це виглядає, — рівно сказала вона. — Але також розумію, що якби не це “самовільне залишення”, я б зараз лежала у цілительській з переламаними ребрами і офіційним звільненням від практики. А не сиділа тут. Часи тікають, і на проходження відбору – обмежений час.

Кальд мовчки дивився на неї ще кілька секунд. Потім поклав пластину на стіл.

— Ви напишете пояснення, — нарешті сказав він. — Детальне. І окремо – про дії капітана Олдріша.

Вівіен різко підняла погляд.

— Ви хочете, щоб я…

— Я хочу, — перебив він, — щоб у звітах було зафіксовано все. Навіть те, що вам здається очевидним або… незручним.

Він підсунув до неї аркуш і стилус.

— Маєте п’ятнадцять хвилин. А потім, — Кальд ледь усміхнувся кутиком рота, — я все прочитаю, і вирішу, що з вами робити.

Вівіен не взяла стилус. Навіть не поглянула на нього.

— Не буду.

— Перепрошую? — подив зламав маску його виваженості та беземоційність.

— Я не буду нічого писати.

— Новобранець Аркель ви…

— Я сказала, що покинула територію академії не з власної волі. Ви цю версію не хочете приймати. То чому б Вам не запросити капітана Олдріша і саме з нього вимагати пояснення в письмовій формі?! Ви зайняли зручну позицію, вішаючи на мене все можливе, тільки б зачепити Дейрана. Я тут не для того, щоб танцювати під флейту озло́бленого капітана. І даруйте, якщо мої слова зачепили ваше величне “его”. І давайте відверто, вас із самого початку цікавить тільки те, чому на мені залишки його магії.

У кабінеті стало холодніше і далеко не від магії і навіть не через погодні умови, а від тиші, що впала між ними, мов глиба льоду що відкололася від айсберга. Кальд повільно підвівся. Не різко, не демонстративно – навпаки, надто спокійно, і від цього руху стало тільки гірше.

— Обережніше зі словами, Аркель — промовив він надто чітко. — Ви щойно торкнулися межі, за якою починається дисциплінарна яма.

— Я вже там, — так само тихо відповіла Вівіен. — Просто ви ще не вирішили, як глибоко мене там закопати.

Кальд зупинився навпроти столу, сперся долонями об край. Його погляд ковзнув по ній – не оцінюючи зовнішність, не шукаючи слабкості. Він дивився так, ніби зважував варіанти розвитку подій.

— Ви розумієте, — нарешті мовив він, — що відмова від письмового пояснення – це пряме порушення статуту?