— 23.

Вівіен не відреагувала. Ба більше вона не слідкувала за успіхом блондинки, з якою вони обмінялися проливанням різних рідин одна на одну. І навіть враховуючи зламані два ребра, які їй успішно вилікували в термальних водах, Вівіен все ж знайшла в собі сили не акцентуватися на тій, до якої Вівіен не було діла. Якби все було за межами академії Аркель не стала б навіть говорити. Там де вона росла, слова мали найменший вплив.

— Далі, — Ренш повільно провів пальцями по новій руні, і та відгукнулася м’яким, ледь чутним гулом. — Стихія повітря.

Камінь вмить під ногами ніби став легшим. Тиск зник, звуки притихли, а простір розтягнувся, немов хтось відсунув стіни полігону трохи далі. Волосся новобранців ледь ворухнулося, хоча вітру ще не було.

— Повітря – це не буря, — продовжив Леуциш спокійно. — Це чіткий контроль дистанції. Те, що ви не бачите, але що вирішує, хто впаде першим.

Він торкнувся руни вдруге – і повітря зреагувало миттєво. Тонкий потік згорнувся спіраллю, стиснувся до майже невидимої межі, і раптом різко вдарив у мішень. Дошка не тріснула – її відштовхнуло, ніби хтось штовхнув велетенською долонею.

— Удар без дотику, — пояснив Ренш. — Без слідів. Без опіків. Ідеально для контролю натовпу або зняття противника з позиції. Починай…

Ренш не встиг договорити, як одна із табличок просто відлетіла до краю тренувального полігону тоді як інша делікатно приземлилася поруч із каменем, який тримав опору таблички.

— Новобранець Хауно, що ж ви чудово попрацювали самостійне завдання. За це хороші бали. Та наступного разу, дочекайтеся спочатку поки я закінчу.

— Я подумала ви вже закінчили. Тому почала.

В словах Хауно не було хтивості, але чомусь рештою новобранців сприйняли все саме так. І Вівіен готова була закластися на місячну молитву в храмі, що Ренш мав на щоках рум'янець.

Леуциш махнув рукою, щоб новобранці розпочали те, що так швидко закінчила Ранґі.

Полігон й справді адаптовувався під кожну задану стихію чи пробуджений аспект. Магів у яких вийшло все з першого разу ледь назбирався десяток. Для Вівіен це було дивно, вона вважала, що кожен хто сюди прийшов мав мати в запасі кілька заборонених заклинань, проклять, і готовий вже був вступити до легіону. На практиці все було зовсім інакше.

Коли всі закінчили із практиками, Ренш похвально заплескав у долоні, таким чином підтримуючи тих у кого не вийшло і тих, хто зміг.

— Далі працюєте парами. Стихія проти незручної стихії. Наголошую, без показових жестів. Лише контроль. Хто порушить – вилетить з академії до закінчення випробувального терміну. Починайте.

Промова була чітка, і цього разу ніхто не мав наміру щось порушувати.

Заняття закінчилося. Новобранці розійшлися так само швидко, як і зібралися. Полігон повільно “стихав” – каміння на годиннику тьмяніли, простір знову ставав звичайним, майже буденним.

Вівіен зловила себе на тому, що стискає пальці, ніби досі тримала невидиму нитку полум’я. У грудях лишалося дивне відчуття – не провалу, але й не перемоги. Радше усвідомлення, що тут усе серйозніше, ніж вона очікувала, хоча дещо вона таки корисному навчилася.

— Ходімо, — Ранґі з’явилася поруч без зайвого шуму. — Якщо ще хвилину постоїмо, я почну їсти власні думки. А вони в мене не поживні.

Дорогою до їдальні стояв гомін – новобранці говорили уривками, хтось нервово сміявся, хтось мовчав, наче боявся розгубити те крихке, що нарешті вдалося втримати на практиці. У їдальні було тепло, пахло кашею, м’ясом і свіжим хлібом – запахи, які дивним чином заспокоювали більше, ніж будь-яка медитація.

Вони сіли за крайній стіл. Ранґі одразу потягнулася до кухля, зробила кілька ковтків і лише тоді повернулася до Вівіен.

— Добре, — протягнула вона, прищурившись. — Тепер моя черга питати. — Вона нахилилася трохи ближче, знизивши голос: — Я б могла тебе запитати про твій вогонь. Яким ти не просто керувала вогнем. Він трясця наче був у тебе на повідку. Так звісно буває лише в тих хто або давно тренується, або має щось дуже неочевидне за спиною. могла б звісно я запитати тебе, якби мене не розпирало від цікавості – що було у тебе з капітаном Олдрішом?

— Цілитель. Портал. Термальні води Наяш, — відповіла спокійно Вівіен навіть не збираючись приховувати свою подорож порталом.

— Та ти б'єш всі рекорди, — Ранґі хмикнула, відставляючи кухоль. — Більшість новобранців бояться з капітанами навіть на очі потрапити, а ти – цілитель, портал і термальні води. За один ранок. Один капітан з тебе пилюку здмухує, інший – зуб точить.

— Це не було заплановано, — сухо відрізала Вівіен, беручись за ложку. — І не повторюватиметься.

— Ага, — скептично протягнула Ранґі. — Саме так зазвичай і починаються історії, які потім розповідають пошепки в казармах. Вона примружилася. — Капітан Олдріш тебе туди…

— Просто жбурнув. Коректніше буде сказати спочатку доставив, а потім жбурнув у термальні води без попередження, — Вівіен ковтнула юшки й зітхнула. — Швидко. Болісно. І з коментарями.

— Звісно з коментарями, — Ранґі розсміялася. — Це ж і так очевидно. А він… — вона зробила паузу, — дивився?

— Звісно, — Вівіен не підвела очей. — Так, ніби оцінював наскільки вистачить мого терпіння на його вибрики.