— 21.

Гаряча вода глухо хлюпнула, пара згустилася, така собі німа підтримка її образі. Вівіен продовжувала стояти по пояс у термальному джерелі, мокра форма липла до тіла так, ніби вирішила стати їй другою шкірою. Неприємно, мокро, і на її щастя тепло через випари джерела. Вона зітхнула, провела долонею по обличчю, стираючи вологу й роздратування разом.

— Чудово, — пробурмотіла сама до себе. — Просто ідеально. Саме так я уявляла своє одужання.

Вода була по градусах вище за теплу, а ще відчувалася їй як майже живою. Аркель відчувала, як тепло раптом наполегливо розповзлося під шкірою, особливо у в області ребер. Кістки ніби нили зсередини – не боляче, але настирливо. Так, як відчувалося те, що заживало швидше, ніж людське тіло було здатне.

Вівіен зробила кілька кроків до кам’яного виступу, сперлася ліктями, дозволивши собі видихнути. Пар клубився довкола, ховаючи скелі, небо й навіть власні думки. На мить їй здалося, що вона тут не одна – вода легенько заворушилася, ніби відповідаючи на її присутність.

— Навіть не починай, — тихо попередила вона джерело. — Мені сьогодні вистачило сюрпризів. Якщо з тебе щось виплигне, я за себе не відповідаю! Я серйозно!

Тепло посилилося. Вівіен стиснула зуби, відчуваючи, як щось усередині клацнуло, різко, коротко. Вона ахнула, вчепилася пальцями в слизький камінь.

— От зараз було зайве…

Біль пройшов так само швидко, як з’явився, лишивши по собі дивне відчуття цілісності. Вівіен обережно повела плечима, повернулася корпусом. Нічого. Жодного болісного відгуку остаточно.

— Серйозно?.. — вона недовірливо всміхнулася. — Значить, болючіший процес, так?

Пара раптом розійшлася, і з туману з’явився знайомий силует. Дейран повертався тією ж вузькою стежкою, тримаючи в руках рушник і торбину із якої долинав запах смачної смаженої їжі. Він зупинився, окинув її поглядом – уважним, швидким, надто капітанським.

— Уже стоїш рівніше, — зауважив він. — І не тримаєшся за бік.

— Не дякуватиму, — фиркнула Вівіен. — Я ще не вирішила, пробачати тобі це чи втопити.

— Розумний підхід – але спочатку варто трішки підсохнути і поїсти, — він став на край джерела, саме там де починалися східці. — Ну то як? Чи стоятимеш далі в джерелі?

Вівіен повільно перевела погляд із рушника в його руках на його обличчя, а потім демонстративно опустила очі нижче – на себе. Мокра форма обліплювала фігуру без жодної скромності, вода ледь коливалася на рівні талії. Вівіен почала розстібати гудзики на піджаку, біла сорочка під низом від вологості практично все просвічувалась.

— А це вже офіційний наказ, капітане? — з удаваною серйозністю поцікавилася вона. — Чи приватна пропозиція для новобранки, яку ви щойно кинули в урвище?

Вона сперлася долонями об камінь за спиною, трохи відхилившись назад – рівно настільки, щоб він точно помітив, у якому вона вигляді. Пара знову заклубилася, але не настільки, щоб щось приховати. Сорочка нічого не приховувала.

— Бо якщо наказ, — продовжила Вівіен, прищурившись, — то Вам доведеться урочисто відвернутися. Статут, етика, всі справи. А якщо ні… — вона підвела на нього погляд, лукавий і надто живий для “постільного режиму”, — то я, мабуть, ще хвилин п’ять постою. Заради науки. Перевірю, наскільки ти дисциплінований чоловік.

Вона усміхнулася – зухвало, трохи втомлено, але вже без тієї напруги, що була раніше.

— То як, капітане Олдріш? Ти відвертаєшся… чи удаватимеш, що нічого не бачиш?

— Закінчуй цей театр, — в його погляді не було ні іскорки зацікавленості, розсудливість і капітанська спокійність від якої стало Вівіен незручно. Дейран відвернувся, залиши в руці тримати рушник. — Якби я справді хотів побачити тебе оголеною, повір я б обрав значно приємніший спосіб тебе роздягнути. Навіть не так, ти б сама роздягнулася для мене. Більше не плутай реальну чоловічу зацікавленість із забавками.

— А ти прямо містер делікатність, — вона смикнула з його рук рушника, перед цим вийшовши із термальних вод. — Тобі якраз і місце в театрі, так багато розмовляєш.

Знімати піджак і сорочку було легко, а от чоботи і штани – некомфортно, а ще більше не комфортно лишатися в мокрій білизні, але Вівіен себе не пересилила. Тож залишив на собі деякі мокрі речі, вона загорнулася в рушник, який мав достатні розміри, щоб в нього загорнутися повністю і не виглядати при цьому ніяково. Зробивши кілька кроків убік вона поклала мокрі речі на теплий камінь, що зберігав жар джерела.

Дейран не повертався доти, доки дочекався коли вона візьме торбину із їжею. І тільки потім повернувся до неї, але не підійшов. Лише підійшов до найближчої скелі й сперся плечем, склавши руки на грудях, рівно настільки нейтрально, щоб це дратувало.

— Театр – це не моє, — спокійно відгукнувся він. — Там надто багато емоцій. І надто мало відповідальності за наслідки.

Погляд ковзнув по ній – швидко, без затримок, але Вівіен відчула це так виразно, ніби він провів пальцями по повітрю. Вона сильніше затягнула рушник.

— Можеш не напружуватися, — кинула вона. — Я не розсиплюся і цілком здатна жити без твоїх капітанських настанов.

— Я вже переконався, — тихо відповів він. — Ти погано слухаєш… і дуже добре тримаєшся на ногах. Навіть коли маєш на це повне право не триматися. Їж. Потім повернемося. І перш ніж ти щось скажеш, — кутик його губ ледь сіпнувся, — це не наказ. Це турбота. Можеш не дякувати.